Про те, як людству подолати проблему зміни клімату, ми мали нагоду поспілкуватися з доктором Штефаном Зінгером, головним радником з енергетичної політики секретаріату мережі Climate Action Network (CAN). CAN представляє близько 1300 громадських організацій зі всього світу, які працюють над різними аспектами боротьби зі зміною клімату. Штефан співпрацює з членами мережі, їх союзниками й іншими міжнародними організаціями для просування переходу на 100 % відновлюваних джерел енергії, рішучих заходів із підвищення енергоефективності, поетапної відмови від викопного палива та підтримки мети з обмеження глобального потепління на рівні 1,5 °С.

 

Він надає підтримку членам мережі CAN в їх діяльності, включаючи зміщення державного та приватного фінансування від викопного палива до відновлюваних джерел енергії, забезпечення доступу до енергетичних послуг для бідних, підвищення енергоефективності та побудови стійкої енергетичної інфраструктури.

 

Штефан Зінгер є постійним рецензентом щорічного світового огляду Міжнародної енергетичної агенції, співголовою об’єднання Renewable Grid Initiative, створеного операторами електричних мереж і неурядовими організаціями, та зовнішнім експертним оглядачем Спеціального звіту Міжурядової Групи Експертів зі Змін Клімату (МГЕЗК) щодо глобального потепління на 1,5 °С, який був опублікований восени 2018 року.

 

Докторе Зінгер, яку роль відіграє перехід до 100% відновлюваних джерел енергії у боротьбі зі зміною клімату й охороні довкілля загалом?

 

Дозвольте мені почати з історії 100 % відновлюваних джерел енергії як ідеї. Витоки йдуть до роботи комісії Брунтланд. В 1978 році колишня прем’єр-міністр Норвегії Гро Брунтланд зібрала задля вивчення світових екологічних проблем команду зацікавлених прогресивних політиків і науковців – вони сформулювали принцип сталого розвитку. І це включало у себе зародки ідеї переходу на 100% відновлюваних джерел енергії, оскільки цей принцип говорить приблизно наступне: “ми повинні жити у тих межах використання ресурсів, які нам дані природою, та ми не маємо перевищувати поріг природного поповнення ресурсів”. Це можна перекласти простою мовою як “ми не можемо жити за рахунок майбутніх поколінь, ми повинні мати на увазі, що залишаємо за собою світ нашим дітям і дітям наших дітей. Ми повинні повернути їм цей світ, коли нас у ньому більше не буде, у кращому стані, ніж ми його отримали”. Ця доповідь Брунтленд та інші процеси призвели до великого саміту в Ріо-де-Жанейро 1992 року.

 

Коли Рамкова Конвенція ООН зі Зміни Клімату (РКЗК ООН/UNFCCC) була підписана 1992 року в Ріо-де-Жанейро, там між урядами було домовлено не брати до уваги технології. Вони намагалися бути нейтральними щодо технологій, не говорили про ядерну енергетику, викопне паливо або відновлювані джерела енергії (ВДЕ). Про них не згадувалося, навіть слово «енергія» не зустрічалось у текстах. Потім 1997 року ми отримали Кіотський протокол.

 

В 1996 році у Женеві була створена так звана спеціальна група з розробки поправки до Конвенції, яка призвела до створення Кіотського протоколу. Сполучені Штати Америки тоді очолювали групу країн, які намагалися (сюрприз-сюрприз) зробити Кіотський Протокол юридично обов’язковим, із визначеними заходами у секторах, які могли би містити щось, що стосувалося би відновлюваних джерел енергії або енергії у цілому. На жаль, це було відкинуто більшістю країн.

 

Необхідні державні заходи були згадані у Кіотському Протоколі, однак дуже незначним чином. Ця особливість кліматичних переговорів залишається і, звичайно, сьогодні США ніколи не погодилися би на юридично обов’язкові заходи. Однак то були інші часи, це було за Клінтона.

 

Штефан Зінгер. Лекція про відновлювану енергію, Київ

Яка тоді була роль технологій? Чи існувала обізнаність про те, що існують альтернативи викопному паливу та що економіка може працювати без викопного палива?

 

На той час – 21 рік тому – так, були відновлювані джерела енергії: біомаса та гідроенергетика. Не дуже привабливі технології, я повинен сказати. Ви можете розвивати їх правильно, однак ви також можете зробити це неправильно й отримати екологічне лихо.

 

Сонячна та вітрова енергетика тоді були у зародку. Ніхто не очікував їх експоненційного зростання. Геотермальна енергетика теж тільки зароджувалась. Отже, ми мали енергоефективність, а ще, так – природний газ. Перехід на газ тоді багато хто вважав проміжним рішенням. Ми не так багато знали про вуглецеві бюджети, хоча Greenpeace зробив кілька надзвичайних досліджень щодо “вуглецевої бульбашки”. Сьогодні ми знаємо, що ми більше не маємо простору для так званого “низьковуглецевого” зростання з подальшим спалюванням вуглеводнів. Більшість покладів нам необхідно залишити у землі щоб утримати потепління до 1,5 або 2 градусів.

 

Тоді не було широко розповсюдженої віри у те, що сонячна та вітрова енергетика швидко зростатимуть. Але скоро ми взнали, що вони можуть зростати. У 2002 році у рамках саміту “Ріо +10” група урядів на чолі із Бразилією хотіла запровадити юридично обов’язкову ціль із розвитку відновлюваних джерел енергії. Вони сподівалися досягти цього у рамках “Ріо +10”, оскільки вони не отримали такої цілі у Кіото. Тоді пропонувалася проміжна мета до 2010 року зі збільшення частки відновлюваних джерел енергії до 10%, але це не включало використання біомаси. Це не вдалося прийняти.

 

Потім німецький уряд 2004 року організував у Бонні велику конференцію, присвячену відновлюваним джерелам енергії. Це була перша подібна подія, тепер це – постійні конференції із ВДЕ які відбуваються кожні два роки. Наступна відбудеться 2019 року у Кореї.

 

Ця перша конференція була дуже знаменною. Відкривав її німецький канцлер, були присутні урядові експерти, міністри, кілька голів держав, багато НУО, декілька промислових компаній. Це була перша велика конференція з питань відновлюваної енергетики і це поклало початок деяким процесам. Ці процеси започаткували мережу REN21, ми є її учасниками. REN21 робить неймовірну роботу. І тоді якось мова про ВДЕ почала розходитися світом, ВДЕ стали “шиком”, зелені тарифи дуже добре працювали у Німеччині й інших країнах, паралельно вартість технологій знижувалася, тому що були інвестиції. У той час це була переважно вітрова енергетика. Лідерами були Данія та Німеччина, потім долучилась Іспанія, Португалія, трохи – Ірландія. Індія та Китай були пустелями у сфері розвитку ВДЕ. Щось було у США. Сонячної енергетики майже не було: 2007 року у нас було 8 ГВт сонячної енергетики в усьому світі. Зараз це – майже 500 ГВт. Потужність вітрової енергетики з 2007 року збільшилася з менш ніж 100 ГВт до 540 ГВт 2017 року.

 

Яка реальна частка енергетичного сектору у загальному обсязі викидів парникових газів?

 

Енергетичний сектор, з точки зору лише СО2, наразі (на кінець 2017 року), має близько 70-72 % всіх викидів парникових газів. Якщо ви додаєте метан, викиди якого виникають із шахт (метан вугільних пластів) і витоки з трубопроводів або видобувних свердловин, то ви легко підходите до 80 % викидів.

 

Тому, навіть якщо ви впораєтеся зі всіма іншими газами, якщо ви зменшите їх викиди до нуля, ви не вирішите проблему. Нічого не буде зроблено, поки ви не будете займатися сектором викопного палива. Це – ключове питання. Фундаментальна та повна декарбонізація всього енергетичного сектору до 2050 року є ключовою вимогою для досягнення цілей Паризької Угоди.

 

Штефан Зінгер про відновлювану енергетику у Києві

 

Однак цей факт був відомий ще до створення Кіотського протоколу, ще в 1980-х роках. Чому питання скорочення споживання викопного палива не розглядалось як пріоритетне?

 

Абсолютний обсяг і частка викидів парникових газів від викопного палива постійно зростали протягом останніх десятиліть. Тим не менш, вони були високими ще в 1980-х роках, але такими високими як сьогодні – ніколи. У той же час інші викиди, зокрема пов’язані з вирубкою лісу, зменшувалися. Переплетення питань клімату та викопного палива не розглядалося безпосередньо в РКЗК ООН, оскільки офіційно “валютою” конвенції є парникові гази. І ще тому що деякі країни були дуже потужними і не вітали “втручання” у власний економічний розвиток.

 

У нас є країни-експортери нафти, у нас є країни-експортери газу, у нас є вугільні країни. Зокрема всі країни використовують нафту. Я маю на увазі, що урядовці не хотіли займатися цією проблемою у тих потужних країнах.

 

Ви знаєте, Китай був проблемою. У дискусіях навколо Кіотського протоколу США говорили: “нам також потрібні цілі для Китаю та країн, що розвиваються”. Я пам’ятаю голову китайської делегації. Він був розлючений, він взяв слово та сказав: “Ми завжди будемо країною, що розвивається, це ви хлопці, зіпсували атмосферу – ви повинні взяти на себе тягар. Наші викиди на душу населення складають мізерну частку від ваших. Ми зробимо свою справедливу частку, однак не більше. Ви зобов’язані прибирати безлад і Китай не буде приймати якісь зобов’язання дуже ймовірно наступні 1000 років”. Однак подивіться, де ми сьогодні? Це значно змінилося, тепер ми бачимо значні інвестиції в відновлювані джерела енергії та енергоефективність у бідніших країнах.

 

Давайте повернемося до ідеї 100 % відновлюваних джерел енергії, якою була Ваша особиста роль в її поширенні?

 

Коли 2009 року кліматичні переговори у Копенгагені зазнали невдачі, до нас у WWF, а тоді я був там директором з енергетичної політики, звернулася велика консалтингова компанія Ecofys. Тоді Ecofys сказали: “Штефане, давайте зробимо сценарій з оцінкою можливості переходу на 100 % відновлюваних джерел в світі до 2050 року. Це дослідження буде коштувати кілька сотень тисяч євро”. Я сказав: “У мене немає таких грошей, хлопці”. Вони сказали: “Ну, ми знайдемо можливість попрацювати над цим”.

 

Ecofys належить зеленій енергокомпанії EcoEnergy й вони сказали: “Ми можемо частково покрити фінансування, і у нас вже є багато матеріалу. У нас є багато вчених, які працюють над цим. Ми можемо зібрати все до купи, підрихтувати, в наступні 12 або 18 місяців ми можемо прийти до сценарію переходу на 100 % відновлюваних джерел”.

 

Ми мали півторарічний процес і паралельно Greenpeace працював над своїми сценаріями “Енергетична Революція”. Перший набір їх сценаріїв вийшов з часткою 80 % відновлюваних джерел енергії до 2050 року.

 

Ми опублікували своє дослідження на початку 2011 року після інтенсивного внутрішнього та зовнішнього рецензування. Воно вийшло з часткою 96% відновлюваних джерел енергії до 2050 року. Значно більше, ніж я початково очікував. Але залишалися деякі відкриті питання, зокрема, як бути з виробництвом пари у промисловості? Тоді у нас не було рішення. Можливо, зараз з’являються рішення. Й ми сказали: “Ми не вирішуємо стосовно останньої милі, перш ніж навіть зібрати плоди з нижніх гілок. Давайте розглядати великі шматки зараз, а щодо останньої милі – ми можемо вирішити це пізніше”.

 

Коли ми його запустили, це спричинило шторм. На наші висновки нападали промисловці й уряди як нереалістичні дурні, я не знаю навіть, що ще.

 

Дослідження було якісне і його широко обговорювали, у нас було багато інтерв’ю. Цей сценарій переходу до 100 % відновлюваних джерел дозволив нам організувати першу й єдину додаткову подію на будь-якій із сесій Міжурядової Групи Експертів зі Змін Клімату. МГЕЗК підготувала свій спеціальний звіт про відновлювальні джерела енергії також 2011 року. Вони організували свою зустріч в Абу-Дабі восени 2011 року й ми провели там великий сайд-івент. МГЕЗК зазвичай не дозволяє приймати сайд-івенти з різних причин. Це була єдина подібна подія, присвячена переходу до 100 % відновлюваних джерел, і вона була дуже успішною.

 

Потім Greenpeace опублікував свій новий сценарій “Енергетична Революція”, який тоді досяг частки 100% відновлюваних джерел енергії, це дослідження вийшло 2012 року. А потім з’явились інші сценарії у США, розроблені групою зі Стенфорда під керівництвом Марка З. Якобсона. Їх сценарії моделювали енергопостачання США, інших країн, а також всього світу. Все це було оприлюднене перед тим, як відбувся COP21 у Парижі.

 

Що змінилося з підписанням Паризької Угоди?

 

Значна робота була зроблена під час підготовки до кліматичних переговорів у Парижі. І французи добре попрацювали, я повинен сказати. Французи створили “Програму Дій Ліма-Париж”. У Лімі проходила 20-та конференція РКЗК ООН перед Парижем 2014 року.

 

Програма “Ліма-Париж” була розроблена для мобілізації урядів, науковців, неурядових організацій, галузевих спілок і промисловців для вирішення конкретних питань. Були укладені різноманітні угоди, зокрема, Африканська Ініціатива з Відновлюваної Енергетики, ініціативи щодо метану, землекористування, енергоефективності у будівлях тощо. Ці ініціативи самоорганізувались, а потім це стали називати діяльністю недержавних гравців.

 

Першим чемпіоном у цьому була Лоренція Тубіана, голова Європейського Кліматичного Фонду, колишня представниця французького уряду. Вона приділяла велику увагу недержавним гравцям, що каталізувало дії неурядових організацій та інших гравців.

 

І вони сказали: “Що ми можемо зробити, щоб Паризька Угода була виконана?” Однією з ідей було: “Давайте візьмемо зобов’язання переходити на 100 % відновлюваних джерел енергії”.

 

Потім це підхопило широке коло організацій, кліматичні групи почали працювати з бізнесом. На сьогодні налічується майже 150 компаній, які взяли зобов’язання перейти на 100 % відновлюваних джерел енергії. Це в основному зараз стосується електропостачання, однак це – гарний початок. Багато з цих зобов’язань мають термін виконання до 2025 року або 2030 року.

 

Паралельно також почали долучатися міста. До руху за 100 % ВДЕ приєднались ICLEI, C40 та інші групи, які працюють із громадами, муніципалітетами та великими містами. На сьогоднішній день існує близько 600 міст, які зобов’язались використовувати 100 % відновлюваних джерел енергії з різними датами виконання. Деякі з зобов’язань міст включають усі сектори, що є досить амбітно, а деякі включають лише електроенергію. Я радий бачити, що цього року хвиля активності на рівні міст досягла України.

 

Штефан Зінгер на лекції Екодії

 

Однак сама Паризька Угода не згадує на пряму про 100 % відновлюваних джерел енергії, так?

 

Ми, як мережа Climate Action Network, майже не торкаємося питань енергетики у роботі, що пов’язана із кліматичними переговорами. Ми, звичайно, проводимо багато додаткових подій на переговорах про те, що означає декарбонізація, що – зменшення викидів, однак у переговорних текстах ніколи не містилося нічого, що пов’язано з максимально швидким зростанням відновлюваних джерел енергії, не кажучи вже про 100 % відновлюваних джерел енергії.

 

Якою була роль Вашої батьківщини – Німеччини, на ранніх етапах розвитку відновлюваних джерел енергії?

 

Німеччина створила, ще задовго до Фукусіми, свою програму 1000 дахів. У Німеччині було таке прагнення: “Давайте зробимо сонячну енергетику комерційно життєздатною”. У той час вартість однієї кВт-год, виробленої сонячними панелями, становила близько одного євро. В уряді сказали: “за цією програмою ми профінансуємо досить високі “зелені” тарифи для тисячі дахів, а потім ми зупиняємося, тому що є обмеження. Хто прийшов першим – отримав першим”.

 

Це було успіхом, і тоді вони почали програму 100 000 сонячних дахів. Багато людей подались і це спричинило зниження цін до 40 євроценентів протягом двох-трьох років. Тоді в уряді сказали “що ж, давайте підтримувати цей зелений тариф”. Вони здійснили перегляд законодавства та включили вітер і біогаз до отримувачів довгострокових фіксованих тарифів. Ось чому наші тарифи все ще вважаються такими високими. Однак це – не поточні тарифи, а історичні. У Німеччині ціни на електроенергію високі, бо ми виплачуємо за старими домовленостями, ми дотримуємося контрактів. На початку уряд був дуже консервативним і обережним. Вони не вірили, що зниження вартості може статися так швидко. Це не було неочікувано. Ті, хто потрапив до цієї програми 100 000 дахів, досить непогано заробляють.

 

Тепер четверте видання німецького закону про відновлювані джерела енергії розглядає зниження тарифів. Щорічно уряд вивчає наявні ціни на електроенергію й її собівартість. Вони спілкуються з генеруючими компаніями й операторами мереж про те, якими є витрати, а потім кожен рік знижують тарифи для тих, хто вже встановив фотоелектричні установки на даху. І, по-друге, для новачків тарифи теж знижуються.

 

Якщо я зараз придбаю сонячну панель у Німеччині та поставлю собі на даху, я отримаю 0,04 євро за кВт-год. Однак це буде знижуватися майже до нуля протягом п’яти-шести років. Те саме – із вітром.

 

Для морських вітропарків тарифи є вищими, однак їх теж потрібно реформувати. Шість років тому ми отримували електроенергію від морського вітру за тарифом у 20 євроцентів за кВт-год, і вважалося, що до 2020 року її вартість може скласти 10 євроцентів за кВт-год. Однак зараз це фактично становить 4 або 5 євроцентів за кВт-год. З одного боку, добре, що уряд створює перефінансування, а не брак фінансування ВДЕ. Однак це – типова поведінка урядів: вони консервативні в обох напрямках оцінок.

 

Якою буде майбутня роль сонячної та вітрової енергетики? Чи можемо ми передбачити, що відбудеться у наступні 10-20 років в енергетичному секторі?

 

Є гарна цитата з межі сторіччя: “Ніколи не слід нічого передбачати, а особливо – майбутнє”. Тому я не прогнозую нічого, тому що все може піти шкереберть. Ви також можете отримати дуже швидкі та позитивні сюрпризи, на які ніхто не очікував. Отже, ми повинні бути готовими до сюрпризів.

 

Все, що ми можемо зробити, це мати прогнози, засновані на певних припущеннях, вірно? Якщо я скористуюся припущенням, скажімо, що ми будемо впроваджувати ВДЕ з тією швидкістю, яку ми маємо зараз у глобальному масштабі, то ми навіть не виконаємо наші поточні національні внески до Паризької Угоди. Викиди парникових газів будуть перевищувати заявлені, тому ми повинні прискорюватися, щоб, принаймні, виконати національні внески, які є недостатньо амбітними, як ми знаємо. Отже, нам потрібні деякі суттєві зміни у політиці, схеми підтримки, фінансові стимули, освіта, професійні навички, навчання працівників, щоб якнайшвидше впроваджувати відновлювані джерела енергії.

 

Великий експоненціальний ріст фотовольтаїки виглядає чудово, однак в основному його створюють лише п’ять країн. Із вітром аналогічно, там у нас 10 країн. Існує багато місця для зростання в інших країнах. Я маю на увазі, що ми повинні розглядати різні регіони. І особисто я думаю, що з деякою затримкою це станеться всюди, однак де, коли і як швидко – чесно, я не знаю, тому що це залежить від сталості у регіоні.

 

Великий потенціал для сонячної енергетики є у Сомалі та Судані, однак там не буде інвестовано ні копійки. Ніхто не йде туди, тільки божевільні йдуть у ці країни. Такою є поведінка фінансового сектору.

 

Чи стають сонячна та вітрова енергетика великими галузями не тільки в Європі, однак і в інших регіонах світу?

 

Це має відбутися, це необхідно. Відновлювана енергетика стає великою галуззю у Китаї й Індії, і це стає все більшою галуззю у США. Вона може повернутися до Південної Африки, оскільки колишній президент Зума вбив все це, коли він просував ядерну угоду з Росатомом про будівництво АЕС сукупною потужністю 10 гігаватт. Однак зараз угода скасована і вони знову вводять до діі колишнє законодавство щодо відновлюваних джерел енергії.

 

Є ще одна річ, яку ми не повинні забувати. І це не лише про фінансовий сектор, який відіграє дуже важливу роль. Справа у тому, що з боку політиків ми маємо дуже сильні інтереси індустрії викопного палива. Ці хлопці нікуди не йдуть. Я бачу їх лобі у Брюсселі й інших місцях в Європі практично кожен день. І ще є енергоємна промисловість, сталь, цемент та інші. Ми не можемо запустити алюмінієвий комбінат на сонячній енергії, чи не так? Це – стандартні аргументи. І ці хлопці не йдуть, тому що вони захищають свої активи, свої інвестиції. Вони мають проблемні інвестиції, які вже було зроблено. Якщо би вони робили нові інвестиції, речі могли би виглядати інакше. Наявну інфраструктуру й інвестиції вони захищатимуть, як у пеклі. Це – політичний фактор, який ми не повинні недооцінювати.

 

Однак я вважаю, що сила фактів допоможе громадам, містам, недержавним гравцям, допоможе деяким галузям рухатися. Ми спостерігаємо зсуви навіть в енергоємних галузях промисловості. Шведський і норвезький сектори металургійної промисловості відділилися від світового загалу та сказали: “ми збираємося виробляти нашу сталь найближчим часом за допомогою водню з відновлюваних джерел енергії, а не коксу”.

 

Це був прорив у металургійному секторі, мушу вам сказати. Ми мали розмову в Амстердамі пару тижнів тому з одним із керівників металургійних компаній Швеції, після того як ми були на одній панельній дискусії. Він сказав: “Ми будемо робити це, бо ми віримо у науку, ми віримо дослідженням, і це має сенс. Чому ми завжди повинні бути брудними хлопцями, якщо ми можемо зробити свій внесок у рішення, які насправді наближають нас до відновлюваної енергії та безвуглецевих технологій?”

 

Якщо ми говоримо про відновлювані джерела енергії, я думаю, що 90 або 95 % майбутнього зростання відновлюваних джерел енергії буде за сонячною, вітровою і, сподіваюся, геотермальною енергетикою. Я не думаю, що ми будемо мати значне зростання у використанні біомаси та гідроенергетики, однак я думаю, що як біомаса, так і гідроенергія, наскільки вони існують зараз, є частиною рішення, принаймні до 2050 року. Я вважаю важливим мати на увазі, що ми не можемо відкидати їх.

 

Якою є роль енергоефективності у тому, щоб забезпечити повний перехід до відновлюваних джерел енергії?

 

Ну, це як монета із двома сторонами, які тримаються одна одної та можуть виживати тільки разом. Енергоефективність і ВДЕ працюють у парі. Однак я думаю, що нам потрібен галузевий підхід. У деяких секторах ви повинні почати з відновлюваних джерел енергії та паралельно підвищувати енергоефективність, і є сектори, де спочатку потрібно попрацювати з енергоефективністю та впроваджувати відновлювані джерела енергії пізніше. Я би не сказав, що одне має бути першим, а інше – другим. В ідеалі вони повинні йти одночасно, однак я наведу вам приклади, коли це не спрацює.

 

Будинки: старі будівлі дуже неефективні, немає сенсу встановлювати опалення на основі відновлюваних джерел енергії, коли ви просто обігріваєте сад. У вас немає термоізоляції. Отже, утепліть будинок, зробіть це правильно, а потім встановлюйте нове опалення.

 

Друга річ, якщо у вас встановлені сонячні панелі на даху, ви не будете використовувати дуже неефективні прилади, наприклад, старі лампочки розжарювання. Однак люди це знають, той, хто поставив панелі на свій дах, також автоматично переходить на світлодіодне освітлення. Люди знають про це, вони не дурні.

 

У секторі електроенергетики я би не сказав, що енергоефективність має йти спочатку. Наприклад, енергоефективні вугільні електростанції – нам це не потрібно. Реконструкція вугільних ТЕС збільшує їх термін служби та викиди СО2. Це трохи нагадує перестановку стільців на “Титаніку”. Нам потрібно переходити безпосередньо на відновлювані джерела енергії, нам не вистачає часу. Якоїсь миті виробництво електроенергії на нових сонячних і вітрових електростанціях стане більш дешевим, ніж використання наявних вугільних і газових потужностей, які вже були амортизовані, однак вони все ще повинні покривати витрати на паливо. Це так званий мережевий паритет. Це буде революційний прорив, тому що це стимулюватиме дострокове виведення з експлуатації потужностей на викопному паливі.

 

Коли можна очікувати, що це станеться? У наступні п’ять-десять років?

 

Це вже відбувається у деяких країнах. У світовому масштабі – не знаю, не думаю, що нам це необхідно скрізь. Мережевий паритет вже виникає у багатьох регіонах, у багатьох країнах. Однак на глобальному рівні ми ще не досягли цього.

 

Чи можете Ви назвати деякі приклади таких країн?

 

Чилі має величезні сонячні ресурси. Вони зробили великий прорив протягом останніх двох років. Зараз вони виробляють на своїх полях із сонячних панелей електроенергію з ціною 1,5 євроценти за кВт-год. Слідом йдуть Абу-Дабі, Саудівська Аравія, Марокко, Південна Африка, Індія.

 

Ми побачимо дані з Індії наприкінці цього року. Скоро буде опубліковано короткий виклад інформації про нові потужності, і цифри будуть дуже великі. Індія за останні два роки сприяла подальшому зниженню цін. Вони змінили свою тарифну систему.

 

Раніше всі задавалися питанням, чому в Індії не розвивається сонячна енергетика. Панелі порівняно дешеві, робоча сила – дешева, і вони мають інтенсивне сонячне опромінення цілий рік, однак нічого не відбувалося. Причиною були тарифи. У них було 1 800 різних тарифів. Майже у кожному селі був свій тариф. Потім було визначено основну перешкоду – у них не було двобічного обліку електроенергії. Отже, ми поспілкувалися з людьми в Індії – середнім класом, людьми, які перебували в екологічному русі. Ми запитали: “Чому ви, хлопці, не маєте сонячних панелей на вашому даху?” Вони сказали: “Це просто тому, що ми не маємо обліку. Якщо немає нетто-обліку, тоді я субсидую свого постачальника електроенергії. Чому я повинен це робити?”

 

Це показує, чому вторинне законодавство настільки важливе. Просто мати цілі недостатньо. Вам необхідно створити середовище для реалізації цілей. Нетто-облік, перевага у доступі до мереж, хороші кредити для бідних людей на сонячні ліхтарі або мікро-ГЕС, або вітряки у селах, підтримані національними банками. Немає однієї срібної кулі, рішення повинно бути індивідуальним для кожної країни, й воно може бути спеціально розроблене за допомогою дуже простих заходів. Пріоритетний доступ до мереж не коштує нічого. Йдеться про надання відновлюваним джерелам енергії не тільки простору для виживання, а і переваг над генерацією з викопного палива.

 

Нетто-облік: навіть генеруючі компанії отримують користь від цього. Можливо, їм доведеться вкласти трохи коштів, однак у цілому вони будуть у виграші, оскільки це дає їм надійність. Тощо, тощо, тощо. Є дуже багато подібних речей. Саме тому такі країни, як Данія, Німеччина, Португалія й інші – Гондурас, Нікарагуа, Уругвай – перебудовують свої енергосистеми. Тому що це просто має сенс.

 

І я думаю, що у кінцевому підсумку інтелект, раціональність і розуміння будуть перемагати, а не дурна застаріла економіка чи ідеологія.

 

Яке Ваше послання тим молодим людям, які хочуть на своєму життєвому шляху сприяти швидкому переходу на 100 % відновлюваних джерел енергії?

 

Я би певно сказав молоді, що якщо вони хочуть працювати у сфері сталої енергетики та захисту довкілля, то їм не варто вивчати політику чи соціологію, їм потрібно отримувати інженерну, фізичну чи природничу освіту, щоб зрозуміти основи фізичних процесів і технологій. Це дасть їм величезну перевагу. Я не кажу, що той, хто не є вченим, не зможе це зробити, однак це дасть вам перевагу. Друга річ – потрібно завжди добре орієнтуватись у політиці, а не законах і писаних правилах. Оскільки політика – це баланс влади й аргументів, що не часто відповідає раціональним причинам, як ми знаємо. Ви повинні розуміти це, щоб правильно вибудовувати свої аргументи, обирати цільові аудиторії, вправно створювати альянси.

 

Загалом я хотів би сказати, що цінність бути справжнім екологічним активістом полягає у тому, що ви дуже тверді у відстоюванні своїх переконань, віддані своїм завданням, однак ви також дуже відкриті для союзників, для побудови альянсів.

 

Існує африканська приказка: “Якщо ти хочеш йти швидко – йди один, якщо ти хочеш досягти своєї мети – йди з іншими”. Я думаю, що дуже важливо завжди мати відкрите серце для інших людей. Навіть якщо ви не згодні з багатьма речами. Це припустимо, ви не повинні бути згодні з усім, якщо ви в альянсі. Однак ви погоджуєтеся з ключовими питаннями. І цього достатньо. Ми не виграємо самотужки. Екологічний рух ще дуже слабкий, не тільки тут – у всьому світі. Якщо у вас немає союзників – шанси мізерні. Це – ключове. Я вважаю це дуже важливим.