За останні тридцять років Німеччина зазнала значних перетворень, в тому числі її енергетичний сектор. Сьогодні відновлювані джерела енергії виробляють в двічі більше електроенергії ніж німецькі АЕС, котрі будуть закриті до 2022 року. Одним з визначальних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики країни став курс на перехід до безпечних відновлюваних джерел енергії, відомий як Energiewende або Енергетичний Перехід. На початковому етапі саме відмова від небезпечних атомних технологій і надмірної централізації енергетичної інфраструктури були її ключовими елементами. Нині Energiewende є основою інтегрованої енергетичної та кліматичної політики Німеччини.
Східним німцям пощастило двічі
В 1970-ті роки, під час світової хвилі експансії атомних технологій, в східній Німеччині була побудована одна з найбільших атомних електростанцій Європи – Грайсвальдська АЕС. Планувалося побудувати 8 енергоблоків з реакторами типу ВВЕР-440. Реактори цього типу досі експлуатуються на Рівненській АЕС в Україні та на декількох інших АЕС в східній Європі.
Будівництво АЕС почалося у 1970 році, перший енергоблок запущено у 1973 році. Невеликому місту Грайсвальд, розташованому в 18 кілометрах, дісталася сумнівна вдача міста-супутника АЕС. Більшість працівників нової АЕС отримали житло в Грайсвальді. Ще ближче до АЕС, побудованої на березі Балтійського моря, всього в двох кілометрах, розташоване курортне містечко Любмін.
Під час Другої Світової Війни мальовничий Грайсвальд, в якому розташований один з найстарших університетів Європи, лише дивом вцілів, в той час як сусіднє місто Анклам було майже повністю зруйноване при наступі радянських військ.
Індустріалізація по-радянськи створила нову загрозу для Грайсвальду і всього регіону – атомну. Не зважаючи на те, що вся інформація про АЕС була засекречена, місцеві жителі були занепокоєні і відчували загрозу попри відсутність інформації про роботу станції. Над робітниками станції здійснювали нагляд штазі – співробітники Міністерства Державної Безпеки ГДР.
Двічі ця АЕС загрожувала перетворити північ Європи на радіоактивну зону відчуження. Перша аварія сталася 7 грудня 1975 року, коли на першому енергоблоці в наслідок пожежі вийшли з ладу п’ять з шести головних охолоджувальних насосів реактору і він вийшов з під контролю. Частина паливних збірок розплавилася, але повного руйнування активної зони і подальшого чорнобильского сценарію вдалося уникнути. Вибухове руйнування реактору з викидом радіації цілком могло статися, якби 6-й насос також вийшов з ладу. Збитки від аварії склали 443 млн марок. Інформація про цю аварію була засекречена та приховувалася до 1989 року.
Споруди першої черги Грайсвальдської АЕС (1-4 енергоблоки). Фото автора
24 листопада 1989 року сталася друга подібна аварія. Підчас випробувань 5-го енергоблоку три з шести охолоджувальних насосів було відключено для тесту. При цьому 4й насос вийшов з ладу, що також призвело до часткової втрати контролю над реактором. Недостатнє охолодження знов загрожувало розплавленням активної зони.
Падіння Берлінської стіни у листопаді 1989 року та повалення авторитарного уряду ГДР призвело до радикальних змін німецькому суспільстві. Головний репресивний орган східно-німецького режиму – Міністерство Державної Безпеки – було ліквідоване, а журналісти, громадські діячі та історики отримали доступ до архівів та документів штазі. Вже в січні 1990 року світовій пресі було оприлюднено інформацію про аварії на Грайсвальдський АЕС, що викликало великий суспільний резонанс, заголовки облетіли весь світ. Громадськість виступила з вимогою негайно зупинити атомні об’єкти в східній Німеччині.
На той час, через кілька років з моменту катастрофи на Чорнобильскій АЕС, картина спустошення, спричиненого ядерною аварією в СРСР, вразила всю Європу. Забруднення радіоактивними опадами також зачепило південь Німеччини. Громадськість наочно побачила фатальні ризики, які стоять за атомною енергетикою.
Новий уряд об’єднаної Німеччини вирішив не випробовувати долю і терпіння людей. В 1991 році було прийнято рішення про закриття АЕС Грайсвальд та малої дослідної АЕС Райнсберг – всіх працюючих атомних станцій східної Німеччини. Розпочате у 1982 році будівництво Штендальської АЕС було скасоване. Третього шансу на катастрофу в Німеччині радянський «мирний» атом не отримав.
5-й реактор пропрацював менше 2-х років. Будівництво шостого блоку було повністю завершено, але не реактор так і не завантажили паливом. В ньому небезпечне «полум’я» ядерної ланцюгової реакції так і не було запалене. Сьогодні обладнання 6-го енергоблоку збережене і слугує експозицією музею. Про історію роботи Грайсвальдської АЕС та її закриття було знято ряд документальних фільмів.
Ми досі випробовуємо долю
В 1990-х роках були оприлюднені технічні звіти щодо результатів обстежень обладнання та систем безпеки Грайсвальдської АЕС, які виявили численні проблеми з реакторами ВВЕР-440. Особливе занепокоєння спеціалістів викликала зміна властивостей металу корпусу реактору при аварійних режимах охолодження, коли перегріті реактори заповнювалися холодною водою.
За висновками експертів, втрата пружних властивостей металу корпусу, яка виникає через певну кількість циклів нагріву/охолодження, разом з механічним напруженням, що виникає в наслідок великого градієнту температур, створює істотний ризик порушення цілісності реакторів типу ВВЕР-440 при позаштатних ситуаціях, наприклад таких, які виникали на Грайсвальдській АЕС.
Тріщина в реакторі, який знаходиться під великим тиском, може призвести до непередбачуваних наслідків, включаючи масштабний викид радіоактивних матеріалів.
Перший та другий енергоблоки на Рівненській АЕС були побудовані за тим самим проектом, що і блоки 5 та 6 на Грайсвальдській АЕС. Їхній 30-ти річний проектний термін експлуатації закінчився у 2010-2011 роках, але вони експлуатуються далі.
Коли у 2016 році український уряд заявив про наміри використовувати АЕС у непроектних маневрених режимах, з боку Німеччини прозвучали заяви про неприпустимість халатності в питаннях ядерної безпеки. Німецькі офіційні структури, які зазвичай дуже стримані, висловили стурбованість станом ядерної безпеки в Україні, а також не утримувалися від критичних коментарів в пресі. Зокрема, з такими коментарями тоді виступила федеральний міністр навколишнього середовища, охорони природи, будівництва та безпеки ядерних реакторів Німеччини Барбара Хендрікс.
Пост-атомна Померанія: енергія вітру та сонця
В 1994 році було прийняте остаточне рішення про виведення енергоблоків Грайсвальдської АЕС з експлуатації та їх демонтаж. В 1995 році розпочався найбільший проект такого роду в усьому світі. Консервувати енергоблоки та залишати радіоактивні матеріали в неконтрольованих умовах було визнано небезпечним. Для управління проектом було створено державний концерн Energiewerke Nord, який потім став однією з провідних організацій з питань ліквідації ядерних об’єктів в усьому світі.
В сховищі ядерних відходів біля Грайсвальдської АЕС. Фото автора.
Частина колишніх працівників АЕС стали співробітниками концерну і здійснювали демонтаж обладнання на якому раніше працювали, частина отримала роботу на АЕС західної Німеччини, а решта пройшли перепідготовку за державний кошт та отримали нові спеціальності, в тому числі в галузі енергоефективного будівництва. З’явилися вільні робочі руки, які були задіяні у відбудові історичного Грайсвальду та налагодженні міської інфраструктури, оскільки за часів ГДР місто було занедбано і багато будівель було в аварійному стані. Після возз’єднання місто було реконструйоване і перетворилося на туристичний центр.
Модель контейнера для відпрацьованого ядерного палива в експозиції інфоцентру Energiewerke Nord. Фото автора
Всього на АЕС було демонтовано 2 мільйони тон конструкцій та обладнання, з них радіоактивними виявилися 70 тис. тон металу та 500 тис. тон будівельних матеріалів. Відпрацьоване ядерне паливо в контейнерах для тривалого зберігання та радіоактивно заражені елементи обладнання було переміщено в тимчасове сховище (на термін від 50 до 70 років), побудоване на майданчику АЕС. В довготерміновій перспективі подальша доля радіоактивних матеріалів, накопичених в тимчасовому сховищі, досі залишається невизначеною.
Всі п’ять робочих реакторів також було демонтовано та переміщено в це сховище (див. ліве фото нижче). Контейнери з відпрацьованим ядерним паливом зберігаються в окремому залі (див. праве фото). В процесі реалізації проекту концерном Energiewerke Nord було створено та випробувано унікальне обладнання, в тому числі промислові лазери для різання сталі. Загальна вартість проекту декомісії Грайсвальдської АЕС та побудови сховища склала 2,4 млрд. євро.
Олег Савицький
