Останні 10-20 років українські місцеві органи влади змінюють свою ментальність щодо планування розвитку громади.  Це дається нелегко. І поки європейці стрімко ростуть, ми ще багато де робимо помилки, які гальмують розвиток місцевих громад. Зокрема, мова йде про стратегування, а простіше кажучи – далекоглядність розвитку і його планування.

 

У цьому контексті – трансформація енергетичного сектору якраз є одним із пріоритетних напрямків, які треба планувати заздалегідь. 

 

Тож, як енергоефективність впливає на заощадження коштів? І як стратегічний підхід у реформуванні сфери енергетики пов’язаний із плануванням бюджету громади?

 

Відповіді на ці запитання у рамках “ЕнергоШколи депутата й управлінця 2.0” давав експерт з місцевих фінансів Сергій Гаращук.

 

“Розвиток енергетичного сектору міста залежить від загальної стратегії розвитку громади, – каже експерт. Тож, стратегія розвитку будь-якої сфери життя невіддільна від загальної стратегії розвитку громади. Одне випливає з іншого.”

 

Сергій Гаращук рекомендує у цьому випадку застосовувати програмно-цільовий метод планування.

 

Що таке програмно-цільовий метод планування?

 

Щоб сформувати стратегію розвитку громади необхідно знати відповіді на складні запитання, адже саме вони дозволяють рухатися у вірному напрямку. 

 

Для цього визначається місія (для чого громада існує і чому?), візія (Що громада має робити?) і відповідно формується стратегія розвитку на конкретний період часу (Як досягти того, до чого рухається громада).

 

Сама ж стратегія розділяється на пріоритетні напрямки розвитку, які реалізовуються шляхом місцевих цільових програм.

ПДСЕР – план дій сталого енергетичного розвитку (на 10 років) МЕП – муніципальний енергетичний план (цільова середньострокова програма)

“Для кожної громади стратегія є обов’язковою. Якщо в вас немає стратегії, ви будете рухатися в нікуди. Ви будете тупцювати на місці, ходити по колу й не досягнете своїх цілей”, – каже спікер.

 

Сергій Гаращук наголошує на тому, що якщо громада хоче жити добре, то необхідно планувати і втілювати стратегію шляхом прийняття місцевих розпорядчих актів. Якщо ж цього не робити, то громада просто житиме за вказівками держави і її планом розвитку й не робитиме більше.

 

Якщо говорити про практику, то візьмімо, до прикладу, пріоритетний напрям – План дій сталого енергетичного розвитку (та клімату). Надалі він реалізовуватиметься через цільову програму енергоефективності (муніципальний енергетичний план). 

 

Ціль реалізації пріоритету – скорочення викидів СО2. В цільовій програмі мають бути прописані натуральні показники споживання. Наприклад, Гкал, кВт, м3 або тонни палива. А в бюджеті – це гроші, які через тариф переводяться в натуральні показники. 

 

“Ми стежимо за тим, наскільки скоротилися енерговитрати та кошти на енергію. Потім, застосовуючи коефіцієнт, вираховуємо рівень скорочення викидів СО2 у повітря”, – роз’яснює спікер.

 

Відтак, після фіксації показників можна робити висновки чи досягнуто якогось результату у пріоритетному напрямку чи ні.

 

План дій сталого енергетичного розвитку (та клімату) або Угода мерів

 

Сергій Гаращук наголошує, що стратегія формується не на кілька років, а на кількадесят років. Так, Європа взялася за амбітну ціль – стати першим вуглецево нейтральний континентом світу до 2050 року.

 

Одним із способів простимулювати місцеве самоврядування долучитися до цієї глобальної цілі – це Угода мерів або План дій сталого енергетичного розвитку (та клімату).

 

Угода Мерів – це перша ініціатива Європейського Союзу, яка впроваджується Європейською Комісією та спрямована безпосередньо на те, щоб органи місцевої влади та їх громадяни почали відігравати провідну роль у боротьбі з глобальними змінами клімату. За період з 2008 року Угода Мерів переросла в активний рух органів місцевої влади, готових до розширення своїх прагнень у сфері сталої енергетики та зміни клімату. Приєднуючись до Угоди Мерів, місцевий орган влади добровільно бере на себе зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів та покращення стійкості до змін клімату шляхом впровадження Плану дій зі сталого енергетичного розвитку (і клімату).

 

Угода передбачає, що до 2030 року Підписанти зобов’язуються скоротити рівень викидів вуглецю по всій своїй території принаймні на 30% і посилити свою стійкість до впливу зміни клімату, а також активізувати свої зусилля, спрямовані на забезпечення загального доступу до безпечної, сталої та фінансово доступної енергетики.

 

Щоб перевести зобов’язання в дії, кожен Підписант зобов’язується надати План дій зі сталого енергетичного розвитку і клімату (ПДСЕРК) протягом двох років після прийняття рішення місцевою радою та офіційного підписання, включаючи активізацію міркувань з адаптації у вигляді відповідної політики, стратегій і планів.

 

Угода мерів є добровільною і не передбачає якогось фінансування, проте місто, яке зголосилося долучитися до цієї спільноти отримує методичну та комунікаційну підтримку й допомогу у пошуку грантових коштів з боку відповідних структур ЄС.

 

Загалом, в Україні наразі нараховується 266 міст-підписантів Угоди мерів.

 

Варто також згадати хороші приклади напрацювань великих і маленьких міст щодо енергоефективних заходів та реформування сфери енергетики громади. 

 

Так, до прикладу, у місті Коростень є своя Стратегія розвитку і окремий план щодо енергоефективності. А місто Житомир має три сценарії переходу на відновлювані джерела енергії до 2050 року. До слова, ця ініціатива виникла саме у  співпраці з громадською організацією “Екоклуб”. 

 

Стратегія на папері

Експерт Сергій Гаращук наголошує, що найбільшою проблемою органів місцевого самоврядування є не врахування напрацювань стратегії програмно-цільовим методом під час прийняття рішень. Так, відбувається збій програми. Коли рішення йдуть у розріз із головною лінією розвитку. Відповідно, коли приходить час пожинати плоди, виявляється, що цілі не досягнуті. 

 

Це ж стосується і сфери енергетики, трансформація якої стоїть у перших номерах порядку денного як місцевого самоврядування так і світу загалом. Стратегія у цій сфері необхідна, адже сама трансформація – це довготривалий проект на кількадесят років..

 

Тож, необхідно розуміти, що стратегія – це такий собі дороговказ чи план подорожі, який дозволяє не відхилятися від маршруту і впевнено рухатися до поставлених цілей. Але також важливо розуміти, що стартегія не формується для того, щоб потім покласти її у шухляду, навпаки, це документ, в який треба заглядати щодня, щоб розуміти, чи не збилися місцеві владці з шляху, який самі собі запланували. Зрештою, стратегія – це довга дорога, і дороговказом скористаються ще наступні й наступні покоління.

 

Марія Доманська, медіа координаторка коаліції “Енергетичний перехід”

Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.