“За весь час (час Незалежності – авт.)  вугільна галузь України не розвивалась, а занепадала”, – заявляє керівник відділу енергетики ГО “Екодія” Костянтин Криницький на семінарі “Енергошколи депутата й управлінця 2.0”

 

З 1991 року видобуток вугілля в Україні зменшився у 5 разів, з 1 млн робітників залишилося трохи більше 35 тисяч.  Наразі в Україні є 33 державні шахти, 29 з них – нерентабельні, а інші 4 вже на краю прірви.

 

До війни з Росією сума державних дотацій становила 15 млрд  гривень, які йшли цільово на утримання цих шахт. Після війни сума зменшилася, бо більшість шахт залишилося на окупованій території. 

 

Проте навіть з початку війни щороку розмір дотацій навіть на меншу кількість шахт все одно росте. Вже у 2021 році ця дотація становить 5 млрд гривень. Але навіть це не рятує ці об’єкти промисловості від збитковості, а покращення ніхто не прогнозує.

 

А все тому, що у найближчому майбутньому вугілля не буде таким необхідним ресурсом і двигуном економіки, як у XX столітті. Щоправда, вже навіть тоді почали говорити про відмову від цього викопного палива, адже воно є джерелом забруднення навколишнього середовища і є однією з причин глобальної зміни клімату.

 

Зелений курс і декарбонізація Європи. Де тут Україна?

 

Про відмову від вугілля однією з перших почала говорити і діяти Німеччина.

 

“Це та країна, де зосереджено найбільше показових прикладів відмови від вугілля”, – каже Костянтин Криницький.

 

Країна відмовилася від цього виду палива ще у 60-х роках ХХ століття. Усі середовища в країні (політичні, бізнесові, громадські) домовилися і погодилися звільнити країну від вугілля до 2038 року.

 

Свого часу відмовилася від вугілля й Британія. Проте це рішення було швидше політичне, аніж змотивоване змінами клімату. 

 

Тим не менше, ці рішення були завбачливими, адже сьогодні Європейський Союз рухається у бік відновлюваних джерел енергії. Тому конгломерат держав узгодив план декарбонізації континенту і оформив це у Європейський зелений курс – план зробити Європу першим у світі вуглецево нейтральним континентом.

 

У першу чергу це зумовлено екологічними чинниками. З іншого боку – економічними. Третє – соціальне питання: розвиток і охорона здоров’я суспільства.

 

План був представлений у 2011 році і в рамках його реалізації ЄС динамічно почав приймати низку необхідних законодавчих актів.

Швидкість прийняття рішень щодо впровадження ЄЗК

Справедлива трансформація

У рамках реалізації Зеленого курсу все частіше почав звучати термін “справедлива трансформація”. 

 

У недалекому 2005 році в місті Лисичанську закрили шахту. Тобто її дійсно швидкозакрили, а люди самі шукали роботу і вирішували свою долю. Місцеве врядування також ніхто з вершків держави не запитував про його інтереси. Цю історію Костянтин Криницький наводить як приклад трансформації вугільного містечка без будь-якого урахування інтересів простих мешканців, які жили за рахунок цієї шахти. Держава не подбала про людей, аби полегшити для них соціальний удар, який мусив відбутися.

 

Така доля може спіткати ще десятки українських містечок, якщо не здійснювати превентивні заходи саме “справедливої трансформації”, яка передбачає план кроків щодо економічної і соціальної зміни того чи іншого населеного пункту.

 

“Це нова парадигма мислення. Тобто мова йде не про те, що просто давайте закриємо шахти. Це свідома і соціальна перебудова. Що ми робитимемо без викопного палива? З цим екзистенційним питанням стикнулося багато громад”, – спікер.

 

Чому справедлива трансформація важлива? Все тому, що домінантна частина шахтарських містечок були утворені або живуть за рахунок шахти. І закриття цього монопідприємства без завбачливих адаптативних заходів призводять до глибокої соціально-економічної кризи цілих вугільних регіонів. 

 

“Є окремі країни, які кажуть про те, що цілі сім’ї і міста постраждають. Тому є теза про справедливу трансформацію: як відмовитися від викопного палива, але враховувати інтереси людей, які втратять роботу, і це призведе до соціально-економічних змін цілих міст і регіонів”, – каже Костянтин Криницький.

 

Тому ЄС запроваджує механізми підтримки вугільних регіонів. Це фінансовий механізм, який має три складові:

  • фонд справедливої трансформації (17,5  млрд. євро)
  • система позик для окремих регіонів і держав через Європейський інвестиційний банк
  • стимулювання приватного інвестування

 

А що Україна?

 

Нині Український Уряд заявляє, що хоче долучитися до ініціативи Зеленого курсу.

 

Наша держава вже ратифікувала Паризьку кліматичну угоду. Це означає що Україна теж хоче стати вуглецево нейтральною країною. 

 

У рамках Другого Національно-визначеного внеску до Паризької угоди (НВВ2) вугільна генерація нашої держави до 2030 року має впасти до 13% електрогенерації в країні. Нині вона становить 33-34%. 

 

Також до вчинення кроків у напрямку декарбонізації та переходу на ВДЕ Україну зобов’язує Угода про Асоціацію.

 

А на початку 2020 року була презентована Концепція енергетичного переходу. В ній вперше прозвучала теза, що Україна готова відмовитися від вугільної генерації до 2050 року. Але, на жаль, концепція потрапила у шухляду. Щоправда, окремі її позиції знаходяться на слуху в парламенті.

 

Костянтин Криницький стверджує, що є два сценарії розвитку декарбонізаційного процесу в Україні:

Песимістичний – Україна відмовляється від вугілля до 2070 року.

Оптимістичний – до 2040 року відмовитися від вугілля, але за підтримки міжнародних партнерів і донорів.

 

Залишити не можна закрити

 

Залишити українські шахтарські містечка у такому стані як є зараз -неможливо, вони все одно економічно занепадатимуть природним шляхом. Але люди, на плечі яких зваляться проблеми пошуку роботи і джерел доходу, перекваліфікації і пошуку нового місця проживання до останнього казатимуть, що шахти не можна закрити.

 

Чи існує рішення?

Громадська організація “Екодія” спільно з партнерськими донорськими організаціями розпочали співпрацю із вугільними громадами у Донецькій області. Міста об’єдналися і створили Платформу розвитку вугільних міст. Костянтин Криницький заявляє, що така платформа сприятиме пошуку найоптимальніших і комплексних рішень. У рамках діяльності організації вдалося організувати візит мерів українських шахтарських містечок до Німеччини, де вони мали можливість перейняти досвід справедливої трансформації своїх німецьких колег-мерів.

 

Найголовніше, вони зрозуміли, що в них одні й ті ж самі проблеми, – пояснює спікер.

 

Тож як можна здійснити справедливу трансформацію? 

Для цього вони вже напрацювали ряд кроків:

 

  • Створення національної комісії, яка надаватиме рекомендації національному Уряду щодо трансформації.
  • Визначення із точним часом відмови від вугілля в країні.
  • Створення новий національних програм зайнятості.
  • Реформа пенсійної системи (соціальне забезпечення тих, хто не зможе або не захоче перекваліфіковуватися)
  • Створення місцевих та регіональних програм соціально-економічного розвитку
  • Вивчення кожного населеного пункту окремо
  • Встановлення генерацій ВДЕ

 

Важливо також додати, що у травні 2020 року був створений Координаційний центр з питань трансформації вугільних регіонів України, який має на меті прийняти дві програми:

Програма реформування вугільної галузі (які шахти закривати і коли)

Програма трансформації вугільних регіонів до 2027 року (нині вона до 2030 року)

 

Але поки програми перебувають на стадії очікування.

 

Авторка: Марія Доманська,
медіа-координаторка коаліції “Енергетичний перехід”