Відновлювана енергетика (ВДЕ) – це не лише сонце та вітер. До ВДЕ належать також геотермальна енергія, гідроенергія, рідке та тверде біопаливо (біоетанол, біогаз, відходи деревини). 

Розглядаючи розвиток ВДЕ в Україні, варто звернути увагу на енергію з біологічних відходів. Згідно з даними IRENA  2019 року, часта згенерованої електроенергії із біопалива у світі зростає, хоча все ще лишається у меншій частці, у порівнянні з енергією сонця та вітру.

Біогаз – газ, який утворюється при розкладанні біомаси (твердих та рідких органічних решток) на звалищах, болотах, каналізації, та полігонах побутових відходів. Отриманий біогаз, після відповідної технологічної сепарації, перевершує природний газ за теплотворністю. Його використовують для опалення або для виробництва електрики. Він має велику перевагу у порівнянні з сонцем чи вітром – електростанції на біогазі можуть працювати за розкладом, швидко запускають свою роботу,  і швидко зупиняють. Це дає можливість використовувати їх для балансування напруги в електромережах.

Розвиток сфери виробництва біогазу в Україні на сьогодні 

За даними Держенергоефективності, сьогодні в Україні діє 49 установок, що виробляють енергію з біогазу та працюють за “зеленим” тарифом. Загальна встановлена потужність таких установок – 86 МВт, що майже у 5 разів більше, ніж наприкінці 2015 року (18 МВт). З них 59 МВт (21 установка) працюють на відходах сільського господарства, 27 МВт (28 установок) – на твердих побутових відходів. Протягом 2018 року було введено 12 МВт біогазових потужностей (12 установок), протягом 2019 року – 40 МВт (16 установок). При цьому, за даними НКРЕКП, упродовж 2019 року біогазовими установками вироблено 247 млн кВт-год електроенергії. Таким чином, темпи зростання біогазових потужностей в Україні в 2019 році майже в 3,5 рази перевищили показники 2018 року. Загальна кількість інвестицій у цей сектор протягом 2012-2019 років – 140 млн євро.

Графіка: Динаміка зростання біогазових потужностей в Україні за 2012-2019 роки.
Джерело: пресслужба Держенергоефективності 

“Зелений” тариф на електроенергію з біогазу, його коефіцієнт в країні регулюється  ЗУ “Про альтернативні джерела енергії”. Сьогодні він становить на сьогодні 12,39 €ct/кВт-год до 2030 року та виплачується у гривневій валюті. 

Тож ця сфера є бізнесом, приносить прибуток. Саме тому в Україні зростає кількість компаній та інвесторів, які, за допомогою біогазових станцій, добувають біогаз на с/г підприємствах, сміттєзвалищах і полігонах відходів. 

Якщо грубо розділити суму інвестицій на кількість наявних в країні установок, вийде майже 1 мільйон євро інвестицій у кожен такий об’єкт, та майже 1 мільйон 628 тисяч євро за 1 МВт біогазових потужностей. Тож бізнес потребує великих стартових вкладень у порівнянні з сонячними та вітровими електростанціями. Ми вирішили дізнатися, що ж стимулює компанії вкладати такий капітал у сферу біогазу, та як розвивається вона в Україні сьогодні. 

Як держава стимулює сферу біогазових технологій в країні

Як повідомляє Держенергоефективності (ДАЕЕ), у квітні 2019 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії”. Він уможливлює добровільну участь інвестиційних проектів електроенергетики з біомаси в аукціонах та передбачає відповідну державну підтримку через збереження аукціонної ціни на електроенергію строком на 20 років.

У жовтні 2015 року набрав чинності Закон України “Про ринок природного газу”, відповідно до якого виробники біогазу або інших видів газу з альтернативних джерел мають право на отримання доступу до газотранспортних і газорозподільних систем, газосховищ, установки LNG та на приєднання до газотранспортних та газорозподільних систем, якщо дотримано технічні норми та стандарти безпеки згідно із законодавством та за умови, що біогаз (або інші види газу з альтернативних джерел) за своїми фізико-технічними характеристиками відповідають стандартам на природний газ.

ДАЕЕ стверджує, встановлення біогазових установок на полігонах ТПВ та агропідприємствах вирішує кілька питань:

  1. Генерація “чистої” енергії з відходів.
  2. Заміщення споживання природного газу.
  3. Покращення екологічної ситуації в країні.
  4. Усунення неприємного запаху відходів, в тому числі відходів тваринництва.
  5. Зниження витрат на енергоспоживання агропідприємств з теплової та електричної мереж шляхом використання власних відходів виробництва.
  6. Зменшення обсягів сміттєзвалищ.
  7. Мінімізація пожеж на звалищах.

Про проекти з використанням біогазу поговорили з Петром Кучеруком, членом експертної групи з питань біогазу Біоенергетичної Асоціації України. 

Як “себе почуває”, за вашими оцінками, сфера біогазу сьогодні?

– Сфера біогазу останні декілька років в Україні мала тенденцію до сталого приросту потужностей. Частково це було обумовлено очікуваним зниження “зеленого” тарифу на електроенергію з біогазу з 1 січня 2020 року на 10%. Компанії, які планували будувати бізнес у цій галузі – прагнули добудуватись до цієї дати. Але стараннями зокрема і Біоенергетичної асоціації було подовжено дію “зеленого” тарифу на біогаз на тому ж рівні до 2030 року.

Добре розвивались проекти з “дешевою” сировиною, наприклад на основі посліду, жому цукрових буряків. Сьогодні прогрес біогазу є, але динаміка зростання галузі не збігається з Національним планом розвитку відновлюваних джерел енергії в Україні до 2020 р. ВДЕ загалом, і біогаз зокрема, почувають себе сьогодні не зовсім комфортно через проблеми з платоспроможністю ДП “Гарантований Покупець” (спеціально створена структура для гарантованого викупу “зеленої” електроенергії  за “зеленим” тарифом). Біогазові проекти є сировиннозалежними, тому надходження коштів повинне бути постійним для стабільності функціонування.

З генерацією енергії з сонця та вітру трохи простіше – природне джерело енергії не треба купувати. Також є тривожні сигнали від владних інституцій щодо можливого кардинального перегляду чинних правил на ринку ВДЕ, що відповідно зачепить і бізнес на біогазі. Ці фактори не додають новим потенційним інвесторам мотивації вкладати в такі проєкти. І якщо бізнеси, що має СЕС та ВЕС , можуть “пережити” скорочення “зеленого” тарифу завдяки нульовій вартості “сировини” і постійному здешевленню технологій, то біомаса і біогаз – ні. Навіть чинний сьогодні “зелений” тариф не дозволяє в більшості проектів досягти інвестиційно привабливої окупності в 4-5 років (типово не менше 6-7 років).

З огляду на проблеми в управлінні складними біогазовими технологіями, ряд проєктів за наявної ставки “зеленого” тарифу може взагалі не окупитись. Вихід біогазових проєктів на новий ринок “зелених” аукціонів потенційно цікавий для такого бізнесу, за умови, що різниця між чинним “зеленим” тарифом та тарифом за результатами аукціону не перевищуватиме 10%. Тому будь-які кардинальні зміни до стимулювання генерації енергії з біогазу в сторону скорочення, можуть зупинити розвиток галузі.

Прогноз на сьогодні – за наявної системи стимулів сектор біогазу буде досить обмеженими темпами розвиватись по інерції ще років 3-5, переважно коштом масштабних проєктів на дешевій сировині. Нові перспективи можуть відкритись із впровадженням ринку біометану в Україні. Багато чого залежить від політичної волі, стратегічного курсу держави. Вже потрібно думати, що буде після 2030 року, коли закінчиться дія Закону щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.

Графіка: плановані і фактичні показники виконання плану дій з ВДЕ.
Джерело: звіт Держенергоефективності.

Чому сфера сонячної та вітрової енергетики так разюче випереджає сектор біогазу в Україні? 

– Стимулюють практично всі технології  ВДЕ на рівні Закону, але рівень стимулювання різний. Сфері генерації енергії із СЕС та ВЕС спочатку призначили більшу ставку “зеленого” тарифу, ніж біомасі і біогазу. Тому і бачимо перекіс в частках різних видів ВДЕ на користь сонця і вітру.

У чому ризик біоенергетичного ринку та його потенціал в Україні? 

– Основний ризик біоенергетичного ринку в Україні – питання платоспроможності. Все інше – сировина, технології, персонал, інновації – без критичних проблем. Нові біоенергетичні проєкти генерують дорожчу енергію з точки зору вкладених інвестицій, у порівнянні з традиційними та стохастичними джерелами енергії (сонце,вітер). Попри це,  біомасові/біогазові проекти забезпечують безперебійну генерацію та дають можливість балансувати енергосистеми.

Нові об’єкти традиційної  енергетики (вугільні ТЕС та АЕС), у порівнянні з сучасними технологіями ВДЕ, вже не конкурентні, або й дорожчі. Але, “дешева”, на сьогодні,  енергія сонця, вітру, після введення штрафів за недостачу постачання в електромережу в непродуктивні періоди, може виявитись не такою дешевою. Адже виникає потреба інвестувати в системи накопичення енергії або балансування. Після проходження періоду амортизації, енергія з  ВДЕ “ризикує” бути більш привабливою, ніж сьогоднішні традиційні вугілля та атом.

Україна вважається аграрною країною, у цьому криється великий потенціал для біоенергетики (наявність локальної та порівняно дешевої сировини). Енергія з біогазу сміттєзвалищ – дещо інша тематика. Проблемами безпечної утилізації сміття потрібно займатись незалежно від перспектив вкладу цього сектору в енергетику. Збір і спалювання біогазу з полігонів ТПВ обмежений, бо прибутковість таких проєктів є лише на полігонах великих міст та областей – тут ніша вже практично вичерпана. Далі – сортування, механіко-біологічна обробка, RDF/SRF, і відповідно вклад в енергетику за рахунок цих ніш. 

На вашу думку, що потрібно змінити, аби сфера біоенергетичних технологій розвивалась в Україні?

– Як мінімум потрібно сектор залишити в тих рамкових умовах функціонування, що склались на сьогодні, як максимум – переглянути стимули: підвищення “зеленого” тарифу на електроенергію з біомаси/біогазу, створення преференцій таким проєктам, запровадження ринку біометану. Навіть невелика поправка до чинного Закону, що  передбачає плату за увесь обсяг виробленої та поставленої енергії з біогазу в мережу (а не за вирахуванням споживаної для власних потреб (5-8%), дала б новий поштовх і сигнал інвесторам для вкладень у біогазові технології. 

Головне – цьому ринку потрібен спокій і прогнозованість, тобто ніяких необдуманих ретроспективних переглядів стимулювання ВДЕ, ніякого скасування закону стимулювання ВДЕ в Конституційному Суді, гарантування та виконання державою взятих на себе зобов’язань, адже ними Україна дала зелений сигнал для інвесторів.

Як “живеться” компаніям, що працюють у сфері дегазації полігонів і добувають біогаз в Україні?

Поговоримо ж безпосередньо з інвесторами у сферу біогазу в Україні.  

Юрій Максаєв,  заступник директора ТОВ “Альтернативні енергосистеми та технології захисту навколишнього природного середовища” розповів нам практичні речі із “кухні” бізнесу у сфері дегазації полігонів в українських громадах. 

Якщо звичайна українська громада хоче облаштувати міський полігон відходів чи сміттєзвалище біогазовою станцією, які ризики можуть виникнути? 

– Якщо цим займається спеціалізована компанія, фахівці з відповідним досвідом, то великих ризиків у таких проєктів не має бути. Проєкт з дегазації звалища – це плюс як для полігону, так і для довкілля. Адже робота станції спрямована на безпечне функціонування полігону.

В чому ж користь для громади від такої інновації ? 

– Якщо не відбирати полігонний газ (метан), він стає причиною пожеж на полігоні, які дуже складно ліквідовуються і можуть тривати місяцями, отруюючи довкілля. Відбувається хаотичне і непередбачуване загоряння відходів, особливо у весняно-літній період.

Примітка: Метан  важкий та токсичний парниковий газ, що утворюється у процесі перегнивання органічних решток. Ця сполука, окрім всього, є також причиною парникового ефекту, що посилює зміну клімату. 

– Для громади перевага у наявності біогазової станції – це передусім соціально-екологічний ефект: безпечна експлуатація полігону, зменшення негативного впливу на довкілля, поліпшення якості повітря, а отже – здоров’я людей що проживають поруч.

Дегазація полігону передбачена спеціальним законом про відходи. Отже, цим мали би займатись комунальні підприємства (оператори полігонів), витрачаючи на це кошти громад. Проте, без відповідного досвіду, ефективність від такої діяльності була б занизькою. Долучення до таких процесів досвідченого приватного інвестора є правильним та ефективним рішенням. Також переважна більшість приватних компаній, що працюють на муніципальних полігонах в Україні, сплачують певний відсоток від господарської діяльності комунальному підприємству, що обслуговує такий полігон. Наша компанія сплачує 10 % від суми проданої “зеленої” електроенергії до місцевого КП, аби вони могли додатково вжити заходів з рекультивації звалища.

Чи помірна (посильна) ставка податку для такого бізнесу в Україні, та чи не впливає це прибутковість бізнесу? 

– Ставки податків на наш погляд для такої сфери помірні. Але попри це, вважаємо, що екологічний податок за обсяг викидів полігону сплачується подвійно. Тобто, його сплачує комунальне підприємство за той обсяг викидів парникових газів, що виділяються на полігоні без урахування скорочення, що досягається внаслідок роботи біогазової станції. Додатково компанія сплачує цей же екологічний податок за обсяги викидів, що виділяються при згоранні метану у частині біогазової станції. Законодавство в галузі екології зобов’язує нас отримувати дозвіл на викиди в атмосферу на рівні з підприємств-забруднювачів, але при цьому функція станції дегазації – скорочення таких викидів.

Що впливає на швидкість окупності проєкту  з використанням біогазу? 

– Чим більший об’єм полігону, тим більше полігонного газу він генерує. Витрати на реалізацію проекту дегазації полігону обласного і районного центрів практично однакові, а економічний ефект для інвестора завжди буде цікавішим на користь обласного: швидше повернуться інвестиції,  менший строк окупності. Тому для компаній, що займаються таким бізнесом цікаво працювати передусім на великих полігонах. Полігони невеликих громад, районних центрів теж потребують дегазації, але туди інвестори не поспішають вкладати ресурси через значно довший період окупності.

На вашу думку. що варто покращити на державному рівні для стимулювання ринку електроенергії з біогазу? 

– Для стимулювання сектору генерування енергії зі звалищного газу державі варто підвищити “зелений” тариф для біогазових станцій, що працюють на малих полігонах районного рівня. Так вони будуть привабливішими для приватних інвесторів. Інакше полігони районного рівня й нижче довго чекатимуть інвестора та дегазації.

Кілька слів про партнерство з місцевою владою і компаніями, що проводять дегазацію полігонів.

– Таке партнерство непросте. Адже до того, як потенційний інвестор зацікавиться сміттєвим полігоном, сміття  було проблемою для місцевої влади. Чиновники стикалися з протестами жителів, “тіло” полігону майже постійно горіло через великі накопичення метану, отруюючи навколишні міста і села. Коли надходить пропозиція від інвесторів, громада розуміє, що відходи на полігоні вже не проблема, а цікавий ресурс, і починає висувати великий список умов до такої компанії, не завжди адекватний. Але, справді, ступінь успіху двостороннього партнерства залежить від місцевих рад, і є різним у конкретних випадках. В Україні майже не залишилося вільних від біогазових станцій, великих міських полігонів, тому у кожному випадку сторони до останнього намагаються домовитися.

Чи складно отримати “зелене світло” на роботу компанії на полігоні? 

– Найбільшою складністю на шляху реалізації проекту, як і в більшості промислових проектів, це складні й тривалі бюрократичні процедури в сфері землекористування, будівництва та доступу до інфраструктури, контрольованої монополіями. Перший виклик – неадекватна вартість під’єднання до електричних мереж, яку сьогодні доводиться сплачувати інвестору, інший виклик – проходження погоджень проектної документації, невизначеність щодо процедури ОВД (Оцінка впливу на довкілля), яка в середньому може коштувати 400 тисяч гривень. Алогічна вимога екологічного законодавства щодо отримання дозволу на викиди. Компанії, що здійснюють дегазацію полігонів, зменшують навантаження на довкілля, але перелік процедур для них у державі такий же, як для підприємств-забруднювачів.

Чи стабільний та  безпечний бізнес з дегазації полігонів в Україні, наприклад, чи існує рейдерство? 

– Прямого рейдерства немає, але є доволі жорстка конкуренція у цій сфері. Існують компанії, що агресивно конкурують і створюють конфліктні ситуації.

На вашу думку, чи буде надалі в Україні розвиватися сектор біогазу і продаж енергії з нього за “зеленим” тарифом?  

– Думаю,  такий бізнес буде актуальним, бо передбачаю, що не скоро в Україні з’явиться достатня кількість сміттєсортувальних, сміттєспалювальних та сміттєпереробних заводів. Все залежить від стану української економіки і фінансової спроможності пересічного українця.

Будівництво та експлуатація сучасних сміттєпереробних заводів дуже високовартісна річ. Сьогодні такі кошти у громад просто відсутні. Сплачувати тариф, що забезпечив би функціонування в Україні сучасної системи поводження з відходами, пересічний українець не в змозі. На жаль, ще років з 10 ми будемо змушені складати своє сміття на звалища. Та якщо припустити, що в Україні завтра збудують достатню кількість сміттєпереробних заводів, усі наявні звалища, навіть після закриття, потребують відповідного постійного догляду – рекультивації та дегазації ще років з 20-30. Після закриття полігону інвестор ще  років 10 може переробляти звалищний газ. Далі, в інтересах громади, частину витрат на дегазацію полігону має взяти на себе місцева влада.

Біогаз та електроенергія з відходів сільського господарства у громадах 

Аби навести успішний приклад виробництва енергії з біогазу, утвореного у наслідок бродіння відходів сільського господарства, ми знайшли цікавий досвід у невеликій громаді на Хмельниччині. 

У 2017 році у селищі Теофіполь відбулося відкриття біогазової установки потужністю 5,1 МВт, що працює на території Теофіпольського цукрового заводу. Ще через рік ввели в експлуатацію новий блок станції потужністю 10,5 МВт. Загальна встановлена потужність станції – 15 МВт. Сировиною для виробництва електроенергії з біогазу є відходи жому бурякового та кукурудзяного силосу з цього ж цукрового заводу. 

Фото: Будівництво біогазової станції на території Теофіпольського  цукрового заводу.
Джерело:
“Україна 201”.

Вироблена електроенергія  використовується не лише для продажу за “зеленим” тарифом, а й для потреб підприємства. Станцію встановлено Теофіпольською енергетичною компанією за співфінансування Європейського банку реконструкції та розвитку. Загальний обсяг інвестицій у проект   40 млн євро. Вже 20 грудня 2017 року Теофіпольська енергетична компанія отримала всі необхідні дозволи для  приєднання до мережі НАК «Укренерго». Близько 90 % виробленої енергії передає до загальної мережі і отримує надходження за “зеленим” тарифом. Біогазова станція сьогодні повністю забезпечена сировиною і працює безперебійно.

Установка працює за унікальною технологією високонавантажених реакторів.

Як зазначають у матеріалі, посилаючись на  пресслужбу Теофіпольської РДА, будівництво біогазової установки – це насамперед складова в енергобезпеці, енергонезалежності. Але це сотні мільйонів гривень капітальних інвестицій у розвиток економіки, за рахунок чого Теофіпольський район посідає 2-ге місце в Хмельницькій області по освоєнню капітальних інвестицій в грошовому еквіваленті. Це створення нових робочих місць, надання додаткової роботи суміжним галузям, додаткові надходження до бюджету громади. А Держенергоефективності пояснює, що український сільськогосподарський потенціал та засоби переробки дозволяють вводити в експлуатацію такі заводи в кожному регіоні України. 

Енергія  з відходів тваринництва сільськогосподарських підприємств 

Виробництво біогазу також робить внесок у переробку відходів тваринництва. Як повідомляє портал “Agravery.com”,  у 2016 році приватне підприємство “Сігма” вперше запустило біогазову установку для виробництва електроенергії з відходів тваринництва. До цього “Сігма” мали проблеми з великою кількістю відходів від вирощування свиней та курей. Складно утилізувати 80 тонн гною на добу. За вивезення відходів доводилося сплачувати близько 1 мільйона гривень щороку. Неприємний запах заважав місцевим жителям та створював конфліктні ситуації між громадою та керівництвом фермерського підприємства.

Залучивши профільну компанію та кредитні кошти ПП “Сігма” вклали у будівництво біогазових потужностей 16 мільйонів гривень. Підприємство споживає енергію для власних потреб та продає її  за “зеленим” тарифом. Завдяки йому окупність інвестицій очікується вже за 3-4 роки. Без “зеленого” тарифу –  до 10 років.

Щодня установка переробляє 80 кубометрів свинячого гною, при цьому генерує до 2 тис. нм³ біогазу на добу. Він потрапляє на когенераторну установку, що, в свою чергу,  виробляє близько 150 КВт·год електроенергії для власних потреб господарства. Раніше, щоб задовольнити такий же рівень потреб в енергії, ПП “Сігма” витрачало до 150-160 тисяч гривень щомісяця. Максимальна очікувана потужність станції  4 тис. нм³ біогазу на добу. Це не єдиний приклад виробництва електроенергії з відходів тваринного походження сільськогосподарських підприємств. Також, існують в Україні приклади виробництва біогазу з курячого посліду. 

Як сфера біогазу розвиватиметься в Україні в наступні 3-5 років?

Протягом 2018 року Держенергоефективності, за участі органів місцевого самоврядування та експертів профільних асоціацій, було проведено дослідження перспективності встановлення біогазових об’єктів на полігонах твердих побутових відходів. Виявлено, що економічно доцільним є будівництво біогазових об’єктів на полігонах із загальною кількістю відходів понад 1 млн тонн.

Станом на 1 січня 2020 року майже на 90 % полігонів України із загальною кількістю відходів понад 1 млн тонн вже встановлено біогазові установки. Тож потенціал звалищного газу використовується максимально. Але передбачається, що темпи зростання біогазових потужностей на відходах сільського господарства у найближчі 3-5 років мають зберегтися на рівні 2019 року  приблизно +40 МВт щороку. Це пов’язано, зокрема, із прийняттям у 2019 році Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії”, яким “зелений” тариф для біомаси та біогазу збережено на стабільному рівні (12,39 €ct/кВт-год) ще на 10 років (до 2030 року).

Маргарита Мостова для сайту “Енергетичний перехід”