А чи знали ви про те, що в Україні є заводи повного виробничого циклу та до десятка підприємств, які виробляють модулі для сонячних електростанцій (СЕС)?
Цікаво, скільки наявних СЕС в Україні мають бірку вітчизняного виробника?
Звідки насправді “українські сонячні панелі”, та скільки українців та українок працюють у цій, порівняно новій, сфері?
Згідно з аналізом Міжнародного агентства з відновлювальної енергетики IRENA, 11 мільйонів працівників працюють у сфері відновлюваної енергетики станом на 2018 рік. Сфера сонячної та вітрової електроенергії найдинамічніше розвиваються серед усіх галузей відновлюваної енергії. Сфера “сонця” залишає за собою перше місце у світовій галузі ВДЕ, випередивши виробництво рідкого біопалива, гідро- та вітрову енергію. В Азійській частині світу створено понад три мільйони робочих місць у сфері виробництва енергії із сонця.
За 2019 рік кількість сонячних станцій (СЕС) в Україні збільшилася на 350 %, зі 157 до 553 об’єктів, але не всі вони українського виробника.
В Україні існують виробники, які можуть забезпечити повний цикл виробництва сонячних панелей – від вирощування кремнію до комплектування сонячних панелей, але є ті, що залучають до виробництва іноземних постачальників. Умовно виокремлюють три формати виробництва сонячних модулів:
- Виробники, які не мають виробничих потужностей в Україні – це компанії, які замовляють готові панелі за кордоном (переважно у Китаї), а в Україні перепаковують та встановлюють на об’єкт.
- Виробники, які мають частковий цикл виробництва – компанії, що купують певні частини обладнання в іноземних виробників, але при цьому збирають готовий продукт, налагоджують ринок збуту і надають гарантію при експлуатації.
- Виробники із повним циклом виробництва сонячних фотомодулів – компанії, які беруть на себе всі етапи виробництва панелей в Україні.
Хто виготовляє сонячні фотомодулі на “100% Made in Ukraine”?
У країні існувало два потужних заводи, які можуть здійснювати всі етапи створення сонячної панелі: від вирощування та різання кремнію до складання готового фотомодуля
Хто: Завод Kvazar, у Києві
Статус: реструктуризовано. Існує дочірнє підприємство Квазар-7
Скільки робочих місць:
Завод Квазар до реформування: 180 – 200
Підприємство Квазар-7 станом на зараз: до 20.
Ера українських сонячних панелей розпочалася з заводу “Квазар” у 1994 році. Він був найпотужнішим українським підприємством по виробництву сонячних панелей, у складі якого було все необхідне обладнання та фахівці для різання кремнію, обладнання для збірки готових фотомодулів, а також устаткування для контролю якості виробництва. Його потужності складали близько 30 МВт / рік. У 2015 році завод припинив функціонування, згодом провели його реструктуризацію.
Зараз продає панелі дочірнє підприємство Квазар-7 (1996 рік). Компанія збирає панелі в Україні із імпортованого обладнання. Квазар-7 на ринку з 2001 року. Спеціалізується саме на нестандартних виробах під замовлення. А також здійснює перевірку якості сонячних панелей під СЕС.
Статус: активна, не перебуває в процесі припинення
Скільки робочих місць: до 170
Компанія «Пролог Семікор» була заснована у 1997 році. Починали з цеху виробництва кремнію та кремнієвих пластин. Зараз постачає український кремній закордон. А у 2014 році компанія запустила власну автоматизовану лінію для збору сонячних панелей. Потужність такого виробництва панелей сьогодні – 12 МВт за рік. Компанія представлена у Львові та Києві. Під брендом Prolog Semicor випускають монокристалічні панелі потужністю від 10 до 300 Вт з гарантією на 25 років.
Хто в Україні збирає сонячні панелі з використанням закордонних комплектуючих?
Хто: ТОВ Kness PV у Вінниці
Статус: діюче
Скільки робочих місць в Україні: 220
Нове підприємство засноване у 2018 році у активній фазі свого розвитку. Входить до міжнародної групи компаній Kness. Виробнича лінія заводу майже повністю автоматизована, виробнича потужність підприємства – 200 МВт за рік. Планова на 2020 рік – 400 МВт за рік. Виробляють сонячні модулі потужністю від 370 до 390 Вт кожен.При виробництві фотоелектричних модулів використовуються комплектуючі як закордонних, так і українських виробників.
Географія матеріалів: фотоелектричні елементи постачають із закордону. Це виробники з Китаю, Камбоджі, Індонезії, Південної Кореї. Всі комплектуючі проходять вхідний контроль якості згідно з внутрішніми стандартами. Алюмінієва рамка для модулів виготовляється у Вінниці на іншому підприємстві, флюс постачається з Черкас, “сонячне” скло з міста Костянтинівка Донецької області, спеціальне пакування – з Кіровограду. Загалом група компаній Kness, за їх даними, створила понад 3000 робочих мість. Але в Україні їх поки менше, через те, що підприємство лише у стартовій фазі розвитку.
Хто: Приватне підприємство ENHOL в Енергодарі
Статус: у 2019 році лінію з виготовлення сонячних модулей закрили
“Енхол” зареєстрована ще у 1991 році та більше 25 років займається холодильним обладнанням та вентиляцією. У 2018 році була запущена нова виробнича лінія для збору сонячних панелей. Компанія закуповує китайські фотоелементи та плівку. Але при цьому використовує українські плівку та скло. Максимальна річна потужність лінії – 10 МВт. Випускало два види панелей – на 260 Вт та на 275 Вт.
Хто: Підприємство “Інфо-зв’язок” в Одесі
Статус: працює
Скільки робочих місць: 22
Компанія “Інфо-зв’язок” розпочала виробництво сонячних панелей у 2013 році території заводу “Промзв’язок”. Для виробництва панелей, компанія закуповує фотоелементи закордоном, а в Україні відбувається збірка усіх комплектуючих. Для виробництва сонячних панелей закуповують профіль, скло українського виробництва. Компанія не лише виробляє сонячні панелі, але і самостійно займається розробкою та виробництвом обладнання для складальних автоматизованих ліній. Виготовляє полікристалічні панелі потужністю 275 Вт, які на 60 % повинні складатися з українського обладнання.
Чи складно знайти в Україні фахівців, які можуть працювати у сфері виробництва сонячних модулів високої якості?
За словами представників вінницького заводу з виробництва сонячних панелей, існує дефіцит спеціалістів з новітніх світових технологій в Україні. Зокрема бракує вузькоспеціалізованих спеціалістів з відновлюваної електроенергетики. Але це не суттєво “гальмує” розвиток галузі. Є кваліфіковані спеціалісти, які можуть розширити свій профіль.
“Склалася така ситуація, що українським університетам дуже важко швидко перебудуватися і постійно підлаштовуватися під сучасні вимоги ринку. Сфера відновлюваної енергетики за останні роки зробила величезний прорив. 4 роки – це термін, за який студент навіть не закінчує університет. А ми говоримо про те, що потрібно створити нові програми, вчити нових спеціалістів.
У такому динамічному світі навчальні центри, університети не встигають за технологічною реальністю, за інженерною сучасністю. Ми змушені будемо або перейти на інші варіанти навчання, як це роблять університети за кордоном, або у додаток до класичної інженерної освіти (яка необхідна, адже базові принципи не змінюються залежно від того, чи це відновлювана енергетика, чи традиційна) бізнес самостійно займатися перекваліфікацією працівників шляхом власних освітніх програм. Наша компанія власне обрала шлях – навчати своїх спеціалістів та надавати можливість проходження практики на наших підприємствах для студентів”, – повідомляють у пресцентрі Kness PV.
Вирішили запитати в українських виробників сонячних модулів про фактори, що найбільше впливають на зайнятість у цій сфері в Україні.
“Світовий ринок енергії невпинно рухається до 100 % відновлюваної енергії до 2050 року. Країни обирають різні шляхи досягнення цієї позначки, але ціль незмінна. Україна також рухається у цьому напрямку, попри нестабільності вітчизняного ринку. Ми бачимо, що промисловість “взялася” за сонячну енергетику у справді великих масштабах. Збільшується попит на сонячні панелі серед підприємств, фермерських господарств, організацій. Зростає зацікавленість у сонячній енергетиці серед ОТГ. Надзвичайно потужний ривок сформований приватним сектором. У людства немає іншого шансу продовжувати розвиток енергетики”, – підсумовують у Kness PV.
“Найбільшим, на мою думку, фактором, який вплинув на нормальне функціонування українських компаній, що виробляють сонячні панелі, стало введення пільг на імпорт сонячних модулей з-за кордону. Після цього ціна на цей імпортований продукт стала на 20 % нижчою ніж вітчизняні панелі на внутрішньому ринку. І конкурувати стало не вигідно” – пояснює Антон Бабій, директор підприємства Квазар-7.
Справді, з листопада 2018 року вступив в дію Закон України №2628-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів”, в якому є пункт про відповідні пільги.
Проте, як зазначає Сергій Запорожець, фахівець з питань розвитку відновлюваної енергетики у ТОВ “Нью Лайн Енерджи”, китайські фахівці невпинно модернізують власні лінії виробництва сонячних фотомодулей.
“Китай швидко рухається у цьому напрямку. У розробку нових технологій та ноу-хау вкладають багато ресурсів. Україна за цим процесом поки не встигає. В Україні поки немає таких сучасних потужностей. Ще до введення пільг українські панелі були дорожчими за китайські. У нас дорого оплачувана робоча сила, хоча вже є перші виробництва з напівавтоматизованим процесом. У Китаї всі лінії з виробництва панелей майже повністю автоматизовані” – зазначає Сергій.
Який стан вугільної енергетики в Україні?
Станом на сьогодні на території України 33 вугільних шахти підконтрольних державі, більшість шахт залишилася на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Ще існує 16 приватних шахт, що перебувають в оренді на 49 років у ДТЕК. Це підприємство заявляє про потребу у трансформації цих об’єктів, але не за власні ресурси, а за державні кошти.
85 % вугілля, яке спалює Україна за рік, спалюється саме на приватних шахтах ДТЕКу.
Станом на 2018 рік 29 державних шахт не приносили прибутку та визнані не рентабельними, отримують державні дотації на підтримку своєї діяльності.
Мінекоенерго минулого складу (2019 рік) декларувало необхідність державного аудиту усіх вугільних державних шахт, аби розуміти, які з них повинні закритися через свою не рентабельність.
Відповідно до аналізу Держбюджету, лише за 2013 рік держава виділила майже 15 мільярдів гривень дотацій у вугільну сферу. На початку війни дві третини шахт лишилися на окупованих територіях і розмір їх дотацій зменшився. У 2019 році виділено 3 мільярди гривень на трансформацію (закриття) вугільних шахт в Україні. У бюджеті на 2020 рік закладено кошти на закриття кількох дотаційних шахт, але коли це станеться, яким чином поки не відомо. Це велика діра для корупційних схем. У 2017 році Рахункова палата України проаналізувала, куди витрачені державні кошти на дотації вугільної сфери і прийняла рішення, що ці кошти були витрачені не за цільовим призначенням. Тож, громадські організації наголошують на тому, що усі кошти, що виділяються державою на підтримку вугільної сфери, мають бути в адекватних розмірах та обов’язково фінансувати не лише закриття шахт, а й соціальну підтримку вугільних регіонів після такої трансформації. До 70 тисяч шахтарів працюють безпосередньо у шахтах. А цифра долучених до вугільної сфери набагато більша. При закритті нерентабельних шахт без програми підтримки персоналу таких шахт близько 100 тисяч працівників і їх сімей залишаться у скрутному становищі. Варто врахувати, що шахта – це одне з основних джерел наповнення місцевого бюджету, тому при ліквідації такого підприємства це відчують і інші установи, що отримують державне фінансування.
Тож, коаліція громадських організацій “Енергетичний перехід” вважає необхідним справедливий перехід від вугілля до відновлюваної енергетики в Україні. Поступова трансформація вугільних регіонів – це довготривалий та затратний процес, що має відбутися в державі найближчі 12 років. Уряд має реагувати на сучасні тенденції розвитку розподіленої малої генерації з ВДЕ та належним чином сприяти цій галузі в Україні.
Маргарита Мостова для сайту “Енергетичний перехід”