Енергетична безпека та незалежність
Окрім загальних для всього людства загроз від змін клімату, перед Україною також гостро стоїть питання енергетичної безпеки. Якщо ми хочемо диверсифікувати наше енергопостачання та підвищити енергетичну безпеку, потрібно радикально підвищувати енергоефективність та широко впроваджувати відновлювані джерела енергії.
Україна вже зіткнулась з цілим рядом масштабних викликів:
– забруднення повітря в містах та зростаюча вразливість населення до наслідків змін клімату;
– необхідність заміни зношених енергогенеруючих потужностей, які залишилася в спадок від Радянського Союзу;
– усунення важелів зовнішнього економічного та політичного впливу, які обумовлені нашою залежністю від імпорту викопного палива.*
* В 2016 році Україні довелося імпортувати понад 50% вугілля та 37% газу. Імпорт вугілля у 2017 році збільшився, при цьому 56% поставок надійшло з Росії. У 2017 році в грошовому вираженні імпорт вугілля з РФ становив 1,552 млрд дол. Україна також імпортує більшу частину нафтопродуктів – бензину та дизельного палива, головним чином з території Білорусії.
Потреба у перебудові інфраструктури
Середній вік вугільних електростанцій в Україні складає 50 років, а викиди токсичних речовин у повітря в десятки разів перевищують норми ЄС. Проектний термін експлуатації, який складав 30 років, для багатьох атомних електростанцій вже вичерпано. Їх подальша експлуатація пов’язана зі зростаючими ризиками, а також збільшує, а не зменшує нашу енергетичну залежність. Попри зусилля щодо диверсифікації постачання ядерного палива, більше половини надходить з Росії. Відпрацьоване ядерне паливо з трьох АЕС, крім Запорізької, яка має власне сховище, теж відправляється до північного сусіда. В майбутньому нам доведеться вирішувати проблему поводження з радіоактивними відходами та виводу старих реакторів з експлуатації. В наступні два десятиліття всі генеруючі потужності радянських часів доведеться чимось заміщувати.
Наразі вже очевидно, що кращі часи радянської централізованої енергетичної інфраструктури залишилися у минулому, а майбутнє за приватними інвестиціями у розподілені енергетичні потужності. Потужності ВДЕ поступово розгортаються по всій Україні, навіть на сході, за кілька десятків кілометрів від зони конфлікту. Великі міста та старі промислові центри, такі як Краматорськ, Дніпропетровськ та Запоріжжя, можуть стати центрами нової індустрії, яка потрібна швидкого розгортання відновлюваних джерел енергії.
Питання лише коли і як?
Заміщення викопного палива і скорочення питомого споживання енергії за рахунок зростаючої ефективності – це технологічна та політична реальність сучасного світу. Питання полягає лише в тому, чи будемо ми робити перехід від викопного палива до відновлюваної енергії швидко і оптимальним чином, щоб максимізувати користь для нас сьогодні та для наступних поколінь українців у майбутньому, чи будемо зволікати та постраждаємо від нових економічних та соціальних шоків.
Якщо ми хочемо диверсифікувати наше енергопостачання та підвищити енергетичну безпеку, потрібно підвищувати енергоефективність, а також необхідно щоб на заміну газу, атомним та вугільним електростанціям приходили відновлювані джерела енергії.