Особливості правового регулювання з точки зору оцінки ризиків
Сучасні енергетичні трансформації покликані посилити енергетичну стійкість на місцевому рівні та країни в цілому. Про основні тенденції розвитку відповідних технічних рішень та рекомендації до вибору технологій розподіленої генерації і їх ефективного поєднання викладено у двох попередніх частинах публікації. У продовження варто зосередитися на основних правових особливостях, які безпосередньо впливають на розвиток проєктів із використанням розподілених енергетичних ресурсів та розгортанням мікромереж. Саме цим питанням присвячено третю частину публікації.
Кожен етап вимагає правової оцінки ризиків, не дивлячись на низку спрощень, передбачених законодавчо для розвитку проєктів розподіленої генерації. У кожному конкретному випадку потрібно аналізувати правові наслідки щодо звільнення від дозвільних процедур, особливостей застосування спрощеного порядку приєднання генеруючих установок до мереж тощо. На практиці можуть виникати додаткові ризики для реалізації таких проєктів внаслідок недостатнього аналізу сукупності вимог, що стосуються будівництва та експлуатації об’єктів енергетики, а також умов продажу виробленої електричної енергії залежно від обраної торгової стратегії, або моделі реалізації згенерованої енергії. Така модель має обиратися заздалегідь: повне автономне енергозабезпечення або продаж надлишків згенерованих обсягів.
Другий рік поспіль серед споживачів активно популяризується так званий механізм самовиробництва, що визначає діяльність активних споживачів на роздрібному ринку. В цілому бракує офіційної статистики щодо кількості реалізованих проєктів генерації із набуттям статусу активного споживача (що міг би робити, наприклад, Регулятор), щоб зробити остаточні висновки щодо ефективності цього механізму. Здавалося б, законодавці врахували різні особливості, зокрема для державних та комунальних підприємств і організацій. Водночас на практиці можуть виникати певні обмеження для конкретних організацій, але при цьому вони не потребують прямого законодавчого врегулювання. Наприклад, продаж надлишків активного споживача може обмежуватися його статутною діяльністю. Також можуть виникати особливості укладання договору про купівлю-продаж електричної енергії між активним споживачем та постачальником. Законодавство вказує, що цей договір є додатком до договору про постачання. Проте на практиці вже траплялися випадки, коли існуючий постачальник відмовляється від таких умов, і споживач вимушено вдається до зміни постачальника за встановленими Регулятором правилами. Це віддаляє момент фактичного продажу надлишків згенерованої енергії установкою активного споживача. Отже, потрібно аналізувати можливості використання вже існуючих механізмів для конкретного підприємства чи організації до початку впровадження проєкту.
Публічної інформації про приклади реалізованих проєктів мікромереж у громадах ще менше. Можемо припустити, що так складається вимушено – через безпекові ризики під час дії воєнного стану. Водночас, потрібно визнати, що умов для інтенсивного розвитку проєктів мікромереж на сьогодні недостатньо. Окремого правового інституту розвитку мікромереж в існуючому законодавстві не існує. Водночас, законодавчо закріплені визначення базових понять, наприклад, таких як «мікромережа», «користувач мікромережі», «острівний режим мікромережі». Це є перевагою, оскільки по суті започатковує умови для подальшого регулювання цієї сфери.
Зі Стратегії розвитку розподіленої генерації на період до 2035 року (далі – Стратегія) випливає, що для розвитку розподіленої генерації та створення локальних енергосистем також необхідно модернізувати мережеву інфраструктуру з підвищенням рівня контролю за режимами роботи розподільчої мережі, обліку, автоматизації та управління, із впровадженням технологій мікромереж і «розумних мереж». Це означає, що без належного технічного рівня енергетичної інфраструктури інтенсивний розвиток таких проєктів неможливий. Визначити, на скільки довго триватиме процес технічної модернізації існуючих мереж наразі складно. Водночас, можемо орієнтуватися на стратегічні цілі операційного плану заходів з реалізації Стратегії у 2024-2026 роках, які принаймні дають можливість умовно оцінити необхідні кроки та етапи їх впровадження. Так, до кінця 2026 року планується, зокрема, досягнення до 4 ГВт додаткових генеруючих потужностей за рахунок розподіленої генерації, з прискореною автоматизацією пріоритетних ділянок та енерговузлів та утворенням високоавтоматизованих, керованих і прогнозованих мікромереж. Йдеться і про створення необхідної законодавчої бази для розвитку об’єктів відновлюваної енергетики та/або УЗЕ в рамках громадських енергетичних об’єднань та спільнот споживачів відновлюваної енергії відповідно до європейського законодавства. На сьогодні в Україні можуть створюватися енергетичні кооперативи, які можуть мати ознаки таких спільнот. Водночас, ми так само не спостерігаємо інтенсивного розвитку енергокооперативів, вочевидь через недостатність їх підтримки.
Також варто зауважити, що проєкти мікромереж вимагають значних початкових інвестицій. Йдеться про мільйони і навіть десятки мільйонів євро, залежно від масштабності. Кодексом систем розподілу визначено, що, зокрема, орган місцевого самоврядування як ініціатор може звернутися до ОСР для організації енергетичного острову. Водночас фінансування такого проєкту та усіх пов’язаних заходів має забезпечити ініціатор. Об’єктивно, відповідні можливості ОСР теж обмежені – єдиним джерелом фінансування заходів з автоматизації вузлів є інвестиційна програма. З метою електрозабезпечення об’єктів критичної інфраструктури в енергоострові ОСР має право включити до інвестпрограми не більше 5 точок автоматизації на один енергетичний острів впродовж року. При цьому загальна сума для всіх енергетичних островів не повинна перевищувати 1% від інвестиційної програми на рік.
Підсумовуючи усе зазначене, сьогодні, здавалося б, вже не потрібно пояснювати муніципальній владі чи бізнесу про важливість енергетичної стійкості на місцевому рівні. Водночас існуючих механізмів недостатньо саме для інтенсивного розвитку розподіленої генерації та мікромереж у громадах – бракує фінансування та людського капіталу. Для залучення інвестицій та забезпечення сталості рішень необхідний комплексний підхід до енергетичного планування та розвитку проєктів, що включатиме оцінку ризиків та розробку відповідних моделей. При цьому надзвичайно важливо врахувати залежність енергетичного імунітету громад від темпів розвитку «розумних» мереж, підвищення гнучкості енергосистеми та реалізації інших заходів відповідно до Стратегії. Саме тому створення чіткого та сприятливого правового поля для мікромереж є критично важливим для прискорення цього процесу та гарантування надійного енергопостачання в майбутньому.
Читати частину І “Розподілена генерація: від точкових рішень до розгортання у мікромережі”.
Читати частину ІІ “Що впливає на вибір технологій розподіленої генерації?”.
Авторка: Юлія Усенко, експертка коаліції «Енергетичний перехід»,
голова ГО «Всеукраїнська Агенція Інвестицій та Сталого Розвитку»