Локальні рішення з енергозабезпечення на основі об’єктів розподіленої генерації дозволяють справлятися з енергетичними викликами, пов’язаними із тривалістю знеструмлень в енергетичній системі. Іноді доцільно вдаватися до комбінацій різних технологій, особливо коли йдеться про розгортання мікромереж. Про визначення розподіленої генерації та мікромерж, а також тенденції їх розвитку згадувалося у першій частині публікації. Що потрібно враховувати при виборі окремих технологій чи рішень щодо їх поєднання для вирішення енергетичних викликів, розберемо нижче у цій частині.
Що впливає на вибір технологій розподіленої генерації?
Сьогодні недостатньо обирати технології лише за технічними та вартісними показниками обладнання, співставляючи їх із ресурсними можливостями громади для планування й реалізації проєктів. Додаються виклики воєнного часу – як безпекові ризики, так і інші загрози, а також потреба в екологічних рішеннях у контексті прагнення міст дотримуватися стратегії кліматичної нейтральності.
Розглядаючи технічні чинники, окрім оцінки доступності місцевих ресурсів, насамперед відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), та належної інфраструктури (електричних, газових мереж, логістики для біопалива тощо), у нинішніх умовах критично важливі безпечність експлуатації, стійкість до пошкоджень, можливість автономної роботи та мобільність. До прикладу, більшість підприємств, у тому числі розташованих у прифронтових регіонах, надають перевагу гібридним СЕС, які за рахунок акумуляторних систем здатні забезпечувати автономну роботу на певний період часу. На відміну від мережевих СЕС без акумуляторів, які повністю залежні від зовнішнього енергопостачання, і в разі його припинення – не здатні генерувати електроенергію. На практиці вже є приклади, коли підприємства переходять від мережевих СЕС до гібридних станцій, що зменшує залежність від збоїв у мережах оператора системи розподілу (ОСР).
Щодо газової генерації, додатково необхідно оцінювати паливні ризики, пов’язані не лише з доступом до газової інфраструктури, а й з ціновими коливаннями, які можуть відбуватися як в контексті воєнних загроз щодо створення газового дефіциту в Україні, так і залежно від зовнішніх подій на світових ринках.
Стосовно відповідності критеріям кліматичної нейтральності, пріоритетність мають «зелені» технології, тобто з використанням ВДЕ. Проте, у розгортанні більш масштабних проєктів, зокрема мікромереж, постає питання щодо здатності різних технологій до участі в балансуванні, тобто оперативно реагувати на зміну попиту чи пропозиції електроенергії та підтримувати стабільність локальної енергосистеми. Тому під час планування таких систем доводиться оцінювати комбінації різних технологій, наприклад, поєднуючи сонячні та/ або вітрові станції з установками зберігання енергії (УЗЕ) та/ або з газовою генерацією. Загалом, в Україні визначені території як з високим, так і з обмеженим потенціалом ВДЕ. Наприклад, південні області вирізняються сприятливими умовами для більш інтенсивного розвитку проєктів сонячної та вітрової енергетики. Тут потрібно врахувати змінний характер сукупної генерації таких об’єктів, що потребує ефективного балансування. В енергодефіцитних регіонах, де одночасно розвиток сонячних і вітрових проєктів менш ефективний, так само УЗЕ та газова генерація можуть забезпечити стабільне енергопостачання споживачів.
Ключовим у виборі технологій та енергетичного планування в цілому є співставлення планів зі спроможністю громади їх впроваджувати. Йдеться не лише про доступ до фінансових ресурсів. Недостатність кваліфікованих кадрів та низька інституційна спроможність в реалізації проєктів (від розробки до експлуатації) часто стримують амбіції громад. Це стає критичним для складних проєктів, як-от розгортання мікромереж, які потребують детальних техніко-економічних розрахунків, взаємодії з ОСР та поетапного інвестиційного планування. Проєкти газової генерації так само можуть створювати низку викликів: доступ до газової інфраструктури та електричних мереж, забезпечення належного сервісного обслуговування основного обладнання тощо. Окрім зазначеного, постає питання економічної привабливості таких проєктів, що потребує розробки ефективних бізнес-моделей для реалізації згенерованого обсягу енергії та повернення вкладених інвестицій. В подальшому необхідно забезпечити якісне управління проєктами відповідно до розробленої моделі. Проєкти мають відповідати законодавчим вимогам – щодо дозволів, ліцензування, тарифів та інших нормативних процедур на всіх етапах впровадження.
Все це спонукає до оцінки ризиків, які можуть виникати на тому чи іншому етапі реалізації проєкту. Найбільш оптимально здійснювати таку оцінку ще на етапі передпрєктних робіт. Тоді це дозволить мінімізувати чи попередити потенційні ризики, які здатні подовжити терміни, здорожчати або навіть зупинити проєкт. На що звернути увагу, щоб уникнути таких наслідків, розглянемо у наступній частині. Переходьте за посиланням.
Авторка: Юлія Усенко, експертка коаліції «Енергетичний перехід»,
голова ГО «Всеукраїнська Агенція Інвестицій та Сталого Розвитку»