Перехід на 100% ВДЕ в Україні

Енергетичний перехід (англ. energy transition) – це шлях комплексної перебудови всіх секторів економіки з метою припинити використання викопного палива та повністю перейти на безвуглецеві технології та ощадливе енергоспоживання.

 

Викопні палива (вугілля, нафта, газ) при спалюванні викидають парникові гази, які спричиняють зміну клімату на планеті. Енергетичний перехід потрібен усім країнам світу, щоб зупинити зміну клімату та її негативні наслідки для людства: посухи, повені, буревії, хвилі спеки, та підняття рівня світового океану.

 

Відновлювана енергетика та підвищення енергоефективності є основними складовими такого переходу. Разом вони здатні забезпечити 90% необхідного скорочення викидів парникових газів, пов’язаних з енергопостачанням у всіх секторах – в транспорті, промисловості, сільському господарстві, містобудуванні та комунальній сфері. Вони також допоможуть розв’язувати інші нагальні проблеми – від посилення енергетичної безпеки до покращення якості повітря у містах, та скорочення витрат українців на енергію.

Будь-яке виробництво енергії пов’язане із негативними впливами на довкілля та ризиками. Тому перший крок  – підвищення ефективності споживання енергії та зниження втрат!

 

У житловому та бюджетному секторах, а також в промисловості – це комплексна термомодернізація будівель, впровадження європейських стандартів енергоефективності в будівництві, модернізація та автоматизація виробництв. В транспортній сфері – це підвищення вимог до паливної ефективності автомобілів, розвиток велоінфраструктури та громадського транспорту, електрифікація транспорту.

Відновлювані джерела енергії  – це невикопні поновлювані ресурси, а саме сонячна, вітрова, аеротермальна, геотермальна, гідротермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, енергія газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів.

 

Відновлювані джерела енергії мають значно менше негативних впливів та ризиків для довкілля ніж традиційні джерела, але такі впливи присутні. Розвиток відновлюваних джерел має відбуватися із мінімальним навантаженням на довкілля і не призводити до руйнування цінних природних екосистем.

 

Ми не підтримуємо використання джерел енергії, які формально належать до альтернативних, але

  • – мають доведений негативний вплив на довкілля;
  • – пов’язані із значною шкодою у разі аварій;
  • – в процесі їх впровадження чи використання порушуються норми та вимоги екологічної безпеки і природоохоронного законодавства.

 

Атомна енергетика з урахуванням виробництва ядерного палива та високих матеріальних витрат на будівництво, викидає в 6 разів більше парникових газів, ніж вітрова енергетика у перерахунку на відпущену кіловат-годину. Катастрофічні наслідки аварій на атомних електростанціях добре відомі після катастроф на Чорнобильській АЕС та АЕС Фукусіма-Дайічі у Японії. Але й при нормальній роботі АЕС продукують тонни небезпечних радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива,  рішення для безпечної утилізації якого досі не знайдено ніде у світі. Атомна енергетика також спричиняє значний вплив на водні ресурси через потребу у великих обсягах води для охолодження реакторів.

 

Велика гідроенергетика через спорудження гребель, зміну режимів стоку річок та затоплення великих територій викликає значний негативний вплив на водні екосистеми як на локальному, так і на басейному рівні. В Україні дуже мало річок залишилося в природному стані, тому вони повинні бути максимально збережені та захищені від руйнування та забудови. Спорудження великих гідроелектростанцій (більше 10 МВт) в Україні не є виправданим, і не має розглядатися як елемент сталого енергетичного переходу на відновлювані джерела.

 

Для малих гідроелектростанцій, роль яких може бути значною лише для окремих районів, мають бути розроблені відповідні нормативні документи щодо їх будівництва та експлуатації, а місця їх розміщення відповідати загальним басейновим планам, розробленим з дотриманням процедури стратегічної екологічної оцінки. Особливо цінні річки та річкові ділянки (так звані «no-go areas») мають бути захищені від будь-яких проектів. Ми підтримуємо відповідну позицію Всесвітнього Фонду Природи (WWF).

 

Для біоенергетичних проектів у випадку використання паливної біомаси з лісів мають забезпечуватися гарантії  походження та відкритий доступ до відповідної інформації, щоб унеможливити використання в якості палива високоякісної деревини та деревини з територій природно-заповідного фонду. Обов’язковими критеріями сталості для таких проектів також є мінімальні витрати на транспортування та локалізованість ресурсної бази, темпи відтворення якої відповідають або перевищують темпи заготівлі. Згідно практики європейських країн відстань від місця заготівлі паливної деревини до енергетичної установки не має перевищувати 100 кілометрів. Також, енергетичні установки на біомасі повинні бути максимально ефективними. Відповідно до вимог директиви 2009/28/EC  коефіцієнт корисної дії (ККД) має бути не нижче 85% для комунальних та 70% для промислових установок з виробництва теплової та електричної енергії з біомаси.

При переході до 100% ВДЕ ключову роль відіграватиме всебічний розвиток розподіленої генерації. Такий підхід передбачає велику кількість невеликих об’єктів відновлюваної енергетики, які  максимально наближені до споживачів енергії та використовують місцеві відновлювані ресурси в тих обсягах і в такий спосіб, які не призводять до їх виснаження та руйнування екосистем.

 

В електроенергетиці перехід до розподіленої генерації дозволяє зменшити втрати на транспортування та підвищує надійність енергопостачання, а також створює умови для інклюзивного та сталого економічного розвитку регіонів.

 

Споживачі мають отримати свободу вибору постачальника енергії та її джерела, а також мають мати можливість ставати “просюмерами” – виробниками та споживачами енергії одночасно. Українські міста та територіальні громади мають отримати стимули та механізми, щоб здійснювати  перехід на 100% відновлюваних джерел.