Останнім часом Україна активно забудовується сонячними електростанціями. Кожного року в експлуатацію вводиться сотні промислових і побутових СЕС. Цьогоріч за 9 місяців встановлено 355 МВт нових потужностей СЕС, що у понад 1,5 рази більше порівняно з результатами 2017 року (211 МВт). Цілком логічно, що країна, яка активно використовує енергію небесного світила, повинна мати власне виробництво обладнання для сонячної енергетики.
Основними компонентами для сонячних електростанцій є фотоелектричні панелі, силова електроніка – інвертори, монтажні конструкції та електротехнічне обладнання. Під дією сонячного випромінювання фотоелектричні модулі виробляють електроенергію постійного струму, яка в свою чергу за допомогою мережевих інверторів перетворюється на електроенергію змінного трифазного струму, і надходить до трансформаторної підстанції, а потім у загальну мережу. Електроенергія вироблена приватними СЕС здебільшого подається до місцевих розподільчих мереж для продажу за «зеленим» тарифом, а для зарядки акумуляторів використовується лише у будинках розташованих у глибинці. Великі сонячні електростанції підключаються до високовольтних мереж і теж отримують зелений тариф.
В Україні вже виробляються більшість необхідних компонентів як для приватних дахових СЕС, так і для промислових, але про стабільну роботу галузі говорити зарано.
Злети і падіння високих технологій
Сьогодні більшість сонячних елементів і модулів в усьому світі виготовляються на основі кремнію: монокристалічного, полікристалічного, мультикристалічного, плівкового або аморфного. Цей напівпровідниковий матеріал на відміну від інших має ряд переваг. Кремній другий після кисню хімічний елемент за вмістом у земній корі – близько 27% по масі – тобто запаси кремнію як сировини для фотоенергетики практично невичерпні. До того ж він відносно дешевий і доступний. Завдяки широкому використанню у електроніці кремній добре вивчений, а технології його виготовлення достатньо відпрацьовані.
Колись Україна мала практично повний цикл виробництва мікросхем, починаючи від виробництва кристалів. У 60-80-х роках Київ і Харків забезпечили розробку і випуск бортових електронно-обчислювальних машин для атомних підводних човнів, ракетних крейсерів, протичовнових кораблів, атомних криголамів і торгових суден колишнього СРСР, для ракет і ракетних комплексів стратегічного призначення. Значний вклад у вивчення кремнію зробив Науково-дослідний інститут «Мікроприлад» та завод напівпровідникових приладів “Кристал”(Київ), Дослідно-конструкторське бюро «Елміс» та завод «Гамма»(Запоріжжя), які сьогодні законсервовані, або демонтовані.
У 2004-2009 роках в Україні було сконцентровано 40-50% світового виробництва сонячного кремнію. Наша країна мала замкнутий цикл виробництва фотовольтаїки. Запорізьке акціонерне товариство “Завод напівпровідників” виготовляло полікремній. Це найбільш капіталоємна і складна частина технологічного ланцюжка сонячної енергетики. Крім України, базову сировину на той час виробляла лише Німеччина і Норвегія. Примітно, що виробництво у Запоріжжі було відновлено практично з нуля й досягло 2,2 тис. тонн полікремнію на рік. Капіталовкладення перевищили 450 млн євро.
Хіміко-металургійна фабрика Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча, світловодський “Силікон” (Кіровоградська область) та київські підприємства “Піллар” і “Пролог Семікор” займалися виробництвом кремнієвих злитків та пластин, а ПАТ “Квазар” мав весь технологічний ланцюжок: від вирощування кремнієвих злитків до виготовлення пластин, сонячних елементів і фотоелектричних модулів. Українські підприємства здебільшого реалізували свою продукцію на європейських ринках.
«Ми торгували тільки з Європою, яка тримала свої кордони від китайських модулів, – розповідає Алла Слинько, колишній начальник виробництва, а зараз працівник відділу маркетингу ПАТ«Квазар». – Наша продукція була трохи дорожча, але в рамках європейських держпрограм, які передбачали надання безпроцентних кредитів були встановлені СЕС в Іспанії, Франції та Германії, домовлялися з Італією».
У 2009-2010 роках Китай ввів у експлуатацію нові виробничі потужності у галузі сонячної енергетики – як результат, європейські виробники сонячних елементів і фотоелектричних модулів почали втрачати ринок, а українські заводи – скорочувати виробництво напівпровідникової сировини і фотоелектричних модулів. Наступ Піднебесної не зупинили ні антидемпінгові розслідування міжнародних компаній, ні різного роду мита.
У зв’язку з економічною кризою Євросоюз зменшив субсидіювання альтернативної енергетики. До того ж з 2010 року в Україну почали масово завозити легально і нелегально китайські сонячні модулі. «Квазар повністю призупинив виготовлення фотоелектричних елементів у кінці 2012 року, не витримавши демпінгу з боку китайських постачальників, але спеціалізувався на виробництві пластин і фотоелектричних модулів на базі спочатку німецьких, а потім китайських фотоелектричних елементів до 2014 року, – розповідає Алла Слінько. – Потім ми перейшли на виробництво зарядних пристроїв та стандартних модулів для дрібних замовлень і таким чином протрималися до 2016 року».
Більшість українських виробників напівпровідникових матеріалів для фотовольтаїки не витримали конкуренції з Китаєм і вимушені були закритися, або перепрофілюватися. Завод «Квазар», який колись мав масштабне виробництво сонячних панелей, зараз купує та інсталює китайські модулі. Найбільше в Україні підприємство «Піллар», яке вирощувало кремній і продавало кремнієві пластини за кордон, мало два заводи в Іспанії, призупинило роботу у серпні 2018 року.
Сьогодні в Україні промислове виробництво кремнієвих злитків, пластин, фотоелектричних елементів та модулів завмерло. Вирощувати кремній для мікроелектроніки продовжують лише “Піллар” та Prolog Semicor.
Вирощування кристалів кремнію на підприємстві Prolog Semicor. Фото: Олег Савицький
Нестандартні фотоелектричні модулі для маленьких приватних СЕС збирає колишній виробничий підрозділ ПАТ “Квазар”, на тепер ТОВ “Кріпта” (виключно під замовлення), а також Prolog Semicor. Операцію “контроль електричних параметрів” виконує вище згаданий “Квазар”. Невеличкі виробництва працюють виключно на внутрішній ринок.
Решта українських виробників сонячного кремнію, не маючи змоги конкурувати з вбивчою ціною китайських постачальників або перепрофілювалися, або періодично здають в оренду пусті корпуси, або шукають нові ринки збуту та застосування своєї продукції.
Нова сонячна хвиля
Цьогоріч у Енергодарі (Запорізька область) запрацював завод із виробництва фотоелектричних модулів для сонячних електростанцій. Технологічну лінію потужністю 15 МВт на рік відкрило у січні приватне підприємство «Енхол», яке займається технічним обслуговуванням холодильного обладнання та систем кондиціонування повітря на атомних електростанціях. «Після детального аналізу ринку та законодавства у сфері альтернативної енергетики ми вирішили запустити виробництво фотоелектричних модулів, – каже директор технічний «Енхол» Валентин Бєлий. – На даному етапі ми використовуємо полікристалічні фотоелементи з ККД не нижче 18% і виготовляємо ФЕМ у одному розмірі».
Лінія має гнучке налаштування і дозволяє виробляти фотоелектричні модулі різних розмірів. «Основна проблема для нас – сировина, – пояснює Валентин Білий. – Ми використовуємо українські та імпортні комплектуючі, що суттєво впливає на собівартість готової продукції».
Група KNESS, яка на сьогодні є найбільшим девелопером проектів у сонячній енергетиці, побудувала перші сонячні електростанції у 2012 році і почала концентрувати свою діяльність на виробництві необхідного обладнання, у тому числі підстанцій та компонентів розподільчих мереж. Зокрема, з 2015 року у групу входить компанія ПЕК Енерго(бренд KNESS Product), яка займається виробництвом металоконструкцій та електротехнічного обладнання для відновлюваної енергетики. У 2016 році на підприємстві запустили перше в Україні серійне виробництво централізованих інверторних станцій. На даний момент ПЕК Енерго виготовила 300 МВт інверторного обладнання і випускає практично всі необхідні комплектуючі для будівництва сонячних станцій.
У 2017 році компанія “Солітек-Україна», партнер литовської Global BOD Group, заявила про реалізацію проекту українсько-литовського виробництва сонячних панелей на території Херсонської поліграфічної фабрики. Передбачається, що в обласному центрі випускатимуть сонячні панелі, які за якістю входитимуть до п’ятірки кращих у світі. Частка української складової у готовій продукції перевищуватиме 50%.
На початку 2018 група KNESS отримала дозвіл на будівництво потужного заводу з виробництва сонячних панелей з використанням фотоелектричних елементів у Вінниці, на вулиці Зулінського. Передбачається, що об’єкт займатиме площу 800 кв. метрів, а його річна потужність складатиме 400 МВт.
«На заводі вироблятимуться сонячні модулі для побутових, комерційних та промислових об’єктів широкою лінійкою до 370 Вт відповідно з найвищими технологічними вимогами сучасних виробників обладнання для виготовлення сонячних модулів, – каже директор виробництва KNESS Product Андрій Тептя – На виготовлену заводом продукцію буде проведено сертифікацію у відповідності до вимог TÜV Rheinland».
Підприємство вводитимуть в експлуатацію двома чергами: по 200 МВт кожна. Реалізація першої черги з розміщенням першої технологічної лінії, адміністративно-побутовими приміщеннями, складського господарства та зовнішніх мереж електропостачання планується завершити вже до кінця 2018 року. Реалізація другої черги запланована на 2019 рік. Запуск виробництва першої лінії заводу запланований на кінець 2018 – початок 2019 років.
Збирати фотоелектричні модулі на території Києва також планує підприємець з Галичини. У травні 2018 року з’явилась новина про те, що Фонд держмайна має намір здати в оренду приміщення столичного Науково-дослідного інституту будівельного виробництва для випуску сонячних панелей. Нове виробництво планують організувати на 2,7 тис. кв. м.
У тому ж місяці турецька компанія BFI SOLAR ENERGY заявила про готовність виробляти сонячні панелі у співпраці з державним підприємством ВО «Карпати» (Івано-Франківськ). Заявлений обсяг інвестицій – близько 3 мільйонів євро.
Проекти заявлені в 2016 році не були реалізовані. Один з них – завод з виробництва сонячних панелей з органічними фотоелементами у Олександрії.
«При підтримці держави виробництво сонячних модулів в Україні могло би бути конкурентним, оскільки якість нашого обладнання сумірна з якістю кращих світових аналогів, – каже директор ТОВ «Пролог Семікор» Георгій Гринь. – Сьогодні ще є спеціалісти і виробничі потужності для відновлення виробництва «сонячного» обладнання».
Правило місцевої складової
Сьогодні єдиним стимулом для власного виробництва обладнання в Україні є вимога щодо використання українських матеріалів, комплектуючих та обладнання у будівництві електростанцій на відновлюваних джерелах енергії (ВДЕ), так зване «правило місцевої складової». Згідно з законом №2010-Д “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії”, який набрав чинності у 2015 році, компанії, які використовують для будівництва сонячних електростанцій обладнання українського походження, можуть отримати 5% або 10% надбавку до «зеленого» тарифу.
Розмір фіксованої доплати до “зеленого” тарифу встановлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) за умови дотримання таких рівнів використання обладнання українського виробництва:
| Розмір надбавки до “зеленого” тарифу, % | Рівень використання обладнання українського виробництва, % |
| 5 | 30 |
| 10 | 50 |
Державний регулятор зобов’язаний розглянути протягом 30 календарних днів заяву про встановлення надбавки до “зеленого” тарифу за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва, а також додані до неї документи: сертифікат про українське походження, пояснювальну записку щодо наявного на сонячній станції обладнання українського виробництва з посиланнями на сертифікати про українське походження та документи, що підтверджують право власності на елементи обладнання, розрахунок рівня використання обладнання українського виробництва на СЕС, найменування та код ЄДРПОУ підрядників, які будували СЕС. НКРЕКП розглядає такі питання на відкритих слуханнях, а рішення оформлюється окремою постановою. Ця процедура безкоштовна, але складна.
«Відповідно до Закону “Про електроенергетику”, для об’єктів, які виробляють електроенергію з альтернативних джерел енергії, введених в експлуатацію з 1 липня 2015 року по 31 грудня 2024 року, до “зеленого” тарифу встановлюється надбавка за дотримання рівня використання обладнання українського виробництва, – пояснює директор Департаменту відновлюваних джерел енергії Держенергоефективності Юрій Шафаренко. – Станом на 1 вересня 2018 року надбавку до «зеленого» тарифу за використання обладнання українського виробництва отримало 32 об’єкти відновлюваної електроенергетики загальною потужністю 188,1 МВт, у тому числі 19 СЕС загальною потужністю 164,4 МВт».
Примітно, що з 19 сонячних електростанцій, які отримали надбавку до «зеленого» тарифу завдяки використанню обладнання вітчизняного виробництва, 17 були побудовані групою компаній KNESS у 5 областях України. Сумарна пікова потужність цих станцій становить 132,68 МВт.
Недосяжний сертифікат У-1
Можливість отримувати до 2024 року фіксовану доплату до «зеленого» тарифу може стати для замовника, який будує СЕС, вирішальною у виборі обладнання. Тому кожен український виробник, який прагне підвищити конкурентоздатність своєї продукції на «сонячному» ринку, старається оформити сертифікат У-1. Документ, що підтверджує українське походження матеріалів і робіт, видає Торгово-промислова палата України або її регіональні представництва. При митному оформленні до товарів, які мають сертифікат походження форми У-1, не застосовується ввізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне мито.
Однак отримати сертифікат У-1 непросто. «Необхідний перелік документації потрібно отримати на початку виробництва обладнання і після його завершення, – пояснює директор виробництва KNESS Product Андрій Тептя. – Це тривалий процес, який регламентується Законом України «Про альтернативні джерела енергії» (редакція 11.06.2017, підстава 2019-VIII) та Законом України «Про торгово-промислові палати (ТПП) в Україні (редакція від 01.01.2016, підстава 835-VIII)».
Зокрема, необхідно надати численні документи, серед яких довідка про порядок виготовлення товару(джерела надходження сировини та матеріалів, основні технологічні операції, виробничі площі та робочу силу), договори про придбання сировини та матеріалів, сертифікат якості, паспорти, нормативна, технічна, технологічна документація, експертний висновок щодо коду товару за ТН ЗЕД/УКТЗЕД, дані про процентний вміст вартості імпортної (або невідомого походження) сировини та матеріалів, тощо. Загалом перелік необхідних матеріалів є рекомендованим і може замінюватися.
Відповідність фактичного розміру української частки вимогам законодавства підтверджують визначені у спеціальному порядку експертні організації. За словами директора ТОВ «Пролог Семікор» (Prolog Semicor) Георгія Гриня, ТПП застосовує до визначення походження товару певні митні норми, які не дозволяють отримати сертифікат простим способом. «Ми пішли іншим шляхом: винайшли конструкцію сонячного модуля, яка дозволяє змінити код Това́рної номенклату́ри зовнішньоекономічної діяльності (ТНЗЕД), і на двох невеликих партіях довели, що маємо право на сертифікат У-1, – пояснює він. – Сонячний елемент і сонячний модуль мають один код ТНЗЕД і без його зміни не можна підтвердити українське походження».
Виробництво нестандартних сонячних панелей Prolog Semicor. Фото: Олег Савицький
Правоохоронні органи дуже уважно перевіряють, чи мало місце виробництво того чи іншого обладнання, по якому був виданий сертифікат У-1, підтверджує Сергій Масловський, комерційний директор ПАТ «Укрелектроапарат» – найбільшого в Україні виробника силових трансформаторів та комплектних трансформаторних підстанцій для промислової сонячної енергетики. «Зелений тариф на сонячну енергетику обраховується у євро і дотується державою, тому його підвищення призводить до збільшення видатків з бюджету України і контроль просто необхідний, – пояснює він. – Щомісяця ми виготовляємо продукції на 60-80 млн гривень, що легко перевірити через номенклатуру та обсяги замовлень, на підприємстві розташовано понад 60000 м2 виробничих площ, маємо замкнутий цикл розробки та виробництва трансформаторів та комплектних трансформаторних підстанцій для сонячної енергетики, перші з яких були виготовлені у 2012 році».
Сертифікат У1, який видається ТПП, підтверджує, що обладнання виготовляється в Україні з українських матеріалів та комплектації, а закордонна складова матеріалів пройшла високу ступінь обробки з сировини до готової деталі, елементу готового виробу, наголошує Сергій Масловський. «Для виробництва трансформаторів та комплектних трансформаторних підстанцій ПАТ «Укрелектроапарат” використовує продукцію таких українських виробників як «Запоріжсталь», «Меткомбінат Ілліча», «Одесакабель», «Промфактор», «Слов’янський завод високовольтних ізоляторів», «Гал-кат» та багато інших, – розповідає він. – Сьогодні наше підприємство виготовляє дуже багато високотехнологічного обладнання для сонячних електростанцій – на 20-30 млн гривень у місяць, але сертифікат У-1 на обладнання для СЕС просять не усі замовники».
Так, сертифікат У-1 про українське походження обладнання «Укрелектроапарат» надав на вимогу трьом замовникам, уточнює Сергій Масловський, наголошуючи, що рішення про оформлення надбавки до «зеленого» тарифу приймають кінцеві власники сонячних станцій. «Більшість не хоче стикатися з бюрократичними складнощами, бо рентабельність, яку сьогодні дає звичайний «зелений» тариф і без надбавки дозволяє окупити СЕС за 5 років», – каже він.
Більшість підприємств закрили «сонячне» виробництво з огляду на неможливість довести українське походження виробленого продукту. «Є нюанси в українському законодавстві, які не дозволяють отримати надбавку до «зеленого тарифу» навіть при наявності сертифікату У-1, – запевняє Валентин Білий. – Ми плануємо отримувати цей документ після внесення відповідних змін на законодавчому рівні».
Оскільки у ТПП відмовились надати перелік українських виробників елементів обладнання сонячної електроенергетики, яким видано сертифікат походження форми У-1, ми скласти свій.
ТОВ «Пролог Семікор», кремнієві злитки та пластини, фотоелектричні модулі для маленьких приватних СЕС, фотоелектричні зарядні пристрої.
KNESS, централізовані інверторні станції, опорні конструкції для монтажу фотогальванічних модулів, шафи з’єднань фотоелектричних батарей, комплектні трансформаторні пiдстанцiї, комплексні трансформаторно-iнверторні блоки.
ТОВ «Передові технології ТД», системи кріплення фотоелектричних модулів на 50 млн грн у рік.
ПАТ «Укрелектроапарат» силові трансформатори та комплектні трансформаторні підстанції для промислових СЕС на 20-30 млн грн у місяць.
ТОВ «КВАЗАР» на тепер «Кріпта», нестандартні фотоелектричні модулі для маленьких приватних СЕС потужністю 12,5 МВт в рік
Виробництво обладнання для сонячних станцій в Україні гальмує не лише недосконалість нормативної і законодавчої бази, а й брак кваліфікованих кадрів, зокрема, у галузі сучасної силової електроніки. «KNESS вкладає значні ресурси в освітні проекти та співпрацює з технічними університетами, – наголошує директор виробництва KNESS Product Андрій Тептя. – Спільно з Вінницьким національним технічним університетом (ВНТУ) створили факультатив прикладної електроенергетики з фондом преміальних стипендій для найсумлінніших студентів».
Оріентир на власне сонце
З пожвавленням розвитку сонячної енергетики в Україні виробництво обладнання для внутрішнього ринку стає цікавим для інвесторів. Якщо раніше виробники «сонячного» обладнання та матеріалів орієнтувались на зовнішні ринки, то зараз прагнуть забезпечити внутрішній попит на високотехнологічне обладнання. Сьогодні перед державою стоїть завдання захистити українське «сонце» від агресивної експансії та демпінгу китайських постачальників, в першу чергу, на законодавчому рівні.
Зокрема це необхідно враховувати при розробці нового закону стосовно забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з відновлюваних джерел, щоб при впровадженні аукціонів на будівництво нових великих потужностей власні українські виробники обладнання отримали нові стимули, а не нові проблеми. Ускладнена у своїй реалізації норма про “місцеву складову” не має залишатися єдиним стимулюючим механізмом, необхідна системна політика підтримки розвитку власного високотехнологічного виробництва. Тоді можна очікувати приходу стратегічних інвестицій в цей сектор.
Виробництво матеріалів та обладнання для сонячної енергетики дасть змогу модернізувати виробничі потужності, забезпечити перехід від сировинної до високотехнологічної моделі, до випуску продукції з високою доданою вартістю. Тепер, коли Україна демонструє високу динаміку збільшення потужностей сонячної енергетики, назріла потреба у організації сучасного виробництва комплектуючих і перетворенні нашої країни на самостійного гравця на світовому ринку відновлюваних джерел енергії.
Наталя Яковлева